На високому пагорбі над річкою Ворсклою, у північній частині Полтави, височіє унікальний архітектурний ансамбль — Хрестовоздвиженський монастир. Ця святиня була заснована ще в середині XVII століття. Вона стала не лише духовним центром, а й символом міста, його архітектурною пам’яткою. Монастир пережив війни, руйнування, періоди занепаду та відродження, але досі залишається важливою частиною історичної спадщини України. Його стіни пам’ятають гетьманів, царських генералів, церковних ієрархів та митців, а вже сьогодні він продовжує бути місцем молитви та паломництва. Далі на poltavchanka.
Заснування та розквіт у XVII–XVIII століттях
Хрестовоздвиженський монастир був заснований у 1650 році ігуменом Мгарського Спасо-Преображенського монастиря Калістратом за підтримки полтавського полковника Мартина Пушкаря. Спочатку всі споруди були дерев’яними, але вже наприкінці XVII століття розпочалося будівництво мурованого Хрестовоздвиженського собору — головної святині монастиря.
Значний внесок у розбудову духовного центру зробили гетьмани Іван Самойлович та Іван Мазепа, а також полтавський полковник Іван Іскра. Однак у 1693 році монастир був спустошений татарами, а під час Полтавської битви 1709 року його захопили шведи, які використовували його як фортифікаційний пункт для обстрілу міста.
Після перемоги російських військ монастир відбудовувався за сприяння полковника Василя Кочубея, а в 1756 році собор був освячений. У другій половині XVIII століття монастир став важливим релігійним місцем сили. Тут була резиденція архієреїв Слов’янської та Херсонської єпархій, а також діяло чоловіче духовне училище.
Період XVII–XVIII століть став часом становлення Хрестовоздвиженського монастиря як одного з найважливіших релігійних і культурних центрів Лівобережної України. Завдяки підтримці гетьманів та місцевої козацької старшини він перетворився на архітектурну перлину в стилі українського бароко.
Випробування та руйнації в XIX–XX століттях
У XIX столітті монастир продовжував розвиватися. У ньому були зведені нові муровані споруди, такі як дзвіниця (1786 р.), Троїцька церква (1750 р.) та корпуси для братії. Однак після приєднання до Чернігівської єпархії (1797 р.) монастир втратив частину свого значення, хоча й залишався важливим релігійним осередком.
Найтрагічніші події очікували монастир у XX столітті. У 1923 році більшовики його закрили, а в 1933 році були знищені найцінніші пам’ятки, а саме унікальний іконостас у стилі рококо. Під час Другої світової війни монастир тимчасово відновив діяльність як жіночий, але в 1960 році його знову закрили.
Лише у 1980-х роках почалися реставраційні роботи, які тривали до 2000 року. За радянських часів монастирські будівлі використовувалися під склади та музеї, що призвело до їхнього поступового занепаду.
XX століття стало для Хрестовоздвиженського монастиря періодом жорстоких випробувань. Антирелігійна політика радянської влади призвела до руйнування багатьох святинь, але монастир вистояв і почав відроджуватися в останні десятиліття.
Відродження у незалежній Україні
У 1990 році Хрестовоздвиженський монастир був повернутий Церкві й відновив свою діяльність як жіночий. За останні десятиліття проведено масштабні реставраційні роботи:
- відновлено іконостас собору;
- відбудовано Троїцьку церкву;
- відреставровано дзвіницю, братські корпуси та інші історичні споруди.
Сьогодні монастир є не лише духовним центром, а й популярним місцем для паломників та туристів. Його архітектурний ансамбль, що поєднує бароко та традиційну українську сакральну архітектуру, внесений до списку пам’яток національного значення.
Сучасний етап історії Хрестовоздвиженського монастиря — це час його духовного та архітектурного відродження. Він залишається символом віри, культури та незламності українського народу.
Архітектурні перлини Хрестовоздвиженського монастиря
Цей величний семикупольний храм є яскравим зразком українського бароко, де кожен фасад продуманий до дрібниць, створюючи гармонійну цілісність образу. Його золоті бані, що переливаються на сонці, та насичений зелений дах стали невіддільною частиною панорами Полтави.
Троїцька церква має витягнуту форму з єдиною банею. Це створює особливий шарм, демонструючи, як архітектура може змінюватись, зберігаючи при цьому духовну сутність. Семенівська церква – зворушлива історія в камені, споруджена на кошти родини мецената Котельникова як пам’ять про передчасно померлого сина.
Чотириярусна дзвіниця висотою 50 метрів вражає своєю величчю та витонченістю. Її часто називають “молодшою сестрою” дзвіниці Києво-Печерської Лаври. Особливої уваги заслуговують:
- витончена ліпнина у стилі бароко;
- ансамбль з 10 дзвонів, серед яких справжній гігант вагою понад 6 тонн;
- історичний годинниковий механізм (нині, на жаль, не збережений).
Архітектурний ансамбль Хрестовоздвиженського монастиря – це унікальне поєднання історії, духовності та мистецтва. Від величного собору до витонченої дзвіниці, кожен елемент комплексу розповідає про славетне минуле та віру, яка витримала всі випробування часу.