У світі професійного спорту, де традиційно панують певні стандарти, з’являються справжні революціонери. Однією з таких стала Єлизавета Каланіна – унікальна українська дзюдоїстка, яка своїм прикладом довела, що справжній чемпіон може мати абсолютно нестандартні дані. Її історія – це не просто шлях до спортивних вершин, а справжній приклад того, як можна перевернути усталені уявлення про жіноче дзюдо. Далі на poltavchanka.
Вона народилась 1 лютого 1995 року у звичайній кременчуцькій родині. Ліза Калініна з дитинства виділялася серед однолітків. Її дивовижний зріст у 197 см міг стати як перешкодою, так і перевагою – і вона зробила його своїм головним козирем. Майже всі свої тренування Каланіна проводила з чоловіками. У Полтавській області просто не знайшлося дівчат, які могли б становити їй гідну конкуренцію на килимку. Цей незвичайний досвід сформував унікальний стиль боротьби, який пізніше здивував європейських суперниць.
Єлизавета Каланіна – це не просто спортсменка, а символ нового підходу до жіночого дзюдо. Її досягнення, серед яких дві бронзові медалі чемпіонатів Європи та участь в Олімпійських іграх, доводять, що успіх у спорті залежить не від стандартів, а від прагнення, таланту та готовності йти своїм шляхом.
Шлях у спорт: як все починалося?
Єлизавета Каланіна прийшла в дзюдо у 14 років – вік, який багато хто вважає занадто пізнім для початку професійної кар’єри. Проте її батько, який сам у юності займався веслуванням, запропонував доньці спробувати саме цей вид спорту. До того Ліза п’ять років займалася великим тенісом, але після переїзду з Горішніх Плавнів до Кременчука вибір зупинився на дзюдо.
Перші тренування були непростими: доводилося звикати до падінь, боротьби та інтенсивних навантажень. Однак тренер відразу відзначив її здібності. Важливим моментом стало те, що Каланіна тренувалася переважно з чоловіками – у Полтавській області просто не було дівчат її вагової категорії (понад 78 кг). Це загартувало характер і дозволило швидше прогресувати.
Незвичайний шлях у дзюдо почався з рішення батька та власної наполегливості. Тренування з чоловіками стали викликом, але саме вони допомогли Єлизаветі стати сильнішою.
Високий зріст: як фізичні дані вплинули на кар’єру?
197 см зросту – це рідкісний показник не лише для дзюдоїсток, але й для спортсменок загалом. Каланіна визнає, що її параметри дають переваги: довгі руки та ноги дозволяють ефективніше виконувати прийоми. Однак є й мінуси – наприклад, складність у координації рухів на початковому етапі.
У світі жіночого дзюдо, де середній зріст спортсменок рідко перевищує 175 см, Єлизавета Каланіна з її 197 см завжди виглядала справжнім феноменом. Спочатку такий нестандартний для дзюдоїстки зріст міг здатися недоліком – адже високим атлетам часто бракує спритності та координації. Але Каланіна перетворила цю особливість на свою головну зброю.
Її довгі кінцівки дозволяють:
- контролювати дистанцію, утримуючи суперниць на безпечній відстані:
- виконувати кидки, недоступні низьким суперницям.
- створювати незручні для опоненток позиції у партері.
Цікаво, що свій зріст Ліза ніколи не вважала проблемою. На відміну від багатьох підлітків, які стикаються з комплексами через нестандартну зовнішність, вона завжди сприймала його як природну перевагу. Можливо, саме така впевненість у собі допомогла їй створити унікальний стиль боротьби, який приніс успіх на європейській арені.
Феноменальний зріст, який міг стати перешкодою, Калініна перетворила на свою головну перевагу. Її приклад доводить, що в спорті немає “неправильних” фізичних даних – є лише нестандартні підходи до їх використання.
Досягнення: від перших медалей до Олімпіади
Перший успіх на міжнародній арені прийшов у 2018 році, коли Каланіна виграла бронзу на чемпіонаті Європи в Тель-Авіві. Ця перемога принесла їй звання найкращої спортсменки місяця за версією НОК України.
У 2020 році вона повторила успіх, знову ставши бронзовою призеркою континентальної першості. А влітку 2021-го представляла Україну на Олімпійських іграх у Токіо – найголовнішому старті для будь-якого спортсмена.
Окрім цього, вона неодноразово ставала призеркою Кубків Європи, демонструючи стабільність у найсильнішій ваговій категорії.
Кар’єра Калініної – це постійний прогрес. Від перших кроків у Кременчуці до чемпіонатів світу та Олімпіади – вона довела, що талант і праця дають свої результати.
Життя поза кімоно: хобі, плани, мрії
Дзюдо для Єлизавети – не просто спорт, а професія і спосіб життя. Вона визнає, що постійні переїзди, змагання та тренування залишають мало часу на особисте життя.
Однак у вільні хвилини вона любить кіно, шопінг і зустрічі з друзями. Через свій зріст часто змушена шити одяг на замовлення, але не вважає це проблемою.
Головна мрія – виступ на Олімпіаді, але вона також не виключає можливості відкриття власного клубу дзюдо в майбутньому.
Навіть за межами татами Каланіна залишається цілеспрямованою. Спорт для неї – це життя, але вона знаходить час і для інших радощів.
Історія Єлизавети Каланіної довела, що дзюдо – це не лише “чоловічий” вид спорту, а шлях, який може підкорити кожен, хто готовий боротися.
Джерела:
- https://kolo.news/category/interview/13406
- https://kremen.today/2023/01/23/gordist-kremenchuka-yelyzaveta-kalanina-shho-vy-mogly-ne-znaty-pro-vidomu-dzyudoyistku/
- https://www.telegraf.in.ua/kremenchug/10090464-dzjudojistka-yelizaveta-kalanina-stala-chempionkoju-ukrajini.html
- https://sport.pl.ua/news/14410/
- https://poltava365.com/3280-elizaveta-kalanina-zavoyu.html