Усі ми, дорослі і діти, стали іншими після 24 лютого 2022 року, після початку широкомасштабної війни росії проти України. Війна – це знесилення і спустошення. Війна виснажує фізично, морально та психологічно. Кожен з нас шукає свій спосіб здобуття життєвої енергії, ресурсу, відновлення сил, щоб триматися. Комусь цієї енергії вистачає на день, іншому – на тиждень, ще комусь – на місяць…
А потім ми знову шукаємо способи відновлення: через волонтерство, навчання, зайнятість, піклування про себе, своє здоров’я. Для того, щоб дочекатися і зустріти довгожданну перемогу та продовжувати повноцінно жити у своїй країні після війни. На цьому наголошує співрозмовниця нашого сайту poltavchanka. – директорка Центру професійного розвитку педагогічних працівників Вікторія Пащенко з міста Решетилівка, яка працює у сфері практичної психології більше двадцяти років та займається індивідуальним психологічним консультуванням. Але на думку фахівчині, так зазвичай відбувається у дорослих, бо ми усвідомлюємо, що нам потрібно бути сильними й витривалими. А який же вплив війни, воєнного стану, на наших дітей?
Батьки повинні бути не тільки люблячими, а й думаючими
Пані Вікторія зазначає, що, в першу чергу, війна в країні по-різному впливає на психологічний стан дітей різних вікових груп. Варто нагадати, що дітки до 2 років – це раннє дитинство, від 3 до 5 років – дошкільнята, від 6 до 10 (11) – молодший шкільний вік, а 10 (11) – 18 (19) – підлітковий. І фактично всі діти, незалежно від того, на якій території України вони проживають, у складних умовах сьогодення стресують, відчувають тривогу та страх.
Життя дитини в умовах війни безпосередньо залежить від її рідних і близьких, дорослих, а також від того, як вони допомагають їй впоратися зі стресовими емоціями. Серед батьків існує хибна думка, що чим молодша дитина, тим менше на неї впливають ситуації, пов’язані з війною. Батьки переконані, що дитина маленька і ще нічого не розуміє. Мовляв, вона не задає по цій темі запитань, а значить усе добре. Та це не зовсім так. Адже найбільшої допомоги в «опрацюванні» стресових ситуацій від батьків потребують саме діти 2-3 років. Вони чують тривожні розмови дорослих про війну, не розуміючи повної суті. Тому для батьків та педагогів буде слушною порадою в даний час не суто виховувати дітей, а будувати з ними стосунки. Батьки повинні бути не тільки люблячими, а ще й думаючими.
Дайте чадам змогу посумувати
Як зауважує психологиня, під час війни багато батьків спостерігають, що їхній малечі часто сумно та нудно. У такому випадку дорослі повинні залишити дитину в спокої і дати змогу посумувати. Батьки на власному прикладі повинні прагнути демонструвати дитині як справлятися з сумом: спілкування з друзями, заняття спортом, перегляд фільму, малювання, кулінарія, читання книг тощо. А от діти 5-9 років часто задають багато запитань про війну. Наприклад: “Чому в нашій країні війна?”, “Чому звучать сирени?”, “Чому ми повинні спускатися в укриття?”, “А коли та війна закінчиться?”, “Ну, коли вже буде перемога?”. У такому випадку важлива порада для батьків і педагогів – не ігноруйте запитання дітей. Якщо у вас є відповіді і пояснення, вислухайте їх і дайте відповідь. Якщо її немає, то так і скажіть, що, на жаль, ви не знаєте.
Не будуйте стосунки з дітьми на страхах!
У нашій розмові пані Вікторія зупинилася й на важливості довіри і безпеки між дорослими та дітьми шкільного віку і підлітками. У дітей даного віку спостерігається загострення почуття постійної стурбованості власною безпекою та безпекою інших у школі чи сім’ї. Дуже важливо з ними обговорювати вдома, “прописувати” в класі основні орієнтири під час війни. Це можуть бути правила. Але ці правила не повинні існувати тільки як заборона, контроль та покарання. Правила з дітьми обговорюються, заохочуються до виконання і виконуються. Зрозуміло, що для дорослих стабільність і контроль за дітьми – головне на даний час. Та не можна будувати стосунки з дітьми на страхах. Страху під час війни і так дуже багато. А коли залякують ще і батьки, вчителі, то це точно недоречно. Не вивчиш урок, то отримаєш низький бал, не підеш гуляти з друзями, не отримаєш телефон, планшет – не вдавайтеся до таких ультиматумів.
Довіра у відносинах – головне
У підлітків під час війни знижується інтерес до навчання, до свого майбутнього, їх може нічого не цікавити. Тому на питання: “Куди плануєш вступати?”, “Чим будеш займатися після школи?”, від них можна почути відповідь, що дитина все вирішить, коли закінчиться війна. І це нормально. Діти навіть можуть відчувати почуття провини, сорому за події, які відбуваються в країні. А тому можуть бути замкнені, або навпаки проявляти агресію до своїх рідних, постійно бути незадоволеними собою, уникати розмов, а в своїй уяві навіть продумувати помсту ворогу за заподіяне лихо.
Саме тому взаємини з дітьми під час війни повинні вибудовуватися на довірі. Старші діти розуміють і знають, що дорослі (батьки, педагоги) можуть не врятувати їх від ракет, військових, повітряних тривог. Та у цей нелегкий час наші діти потребують від нас захисту, спокою, спілкування, підтримки та постійного оточення рідних і однолітків.
