У Радянському Союзі поняття жіночої краси нерозривно перепліталося з ідеалами епохи — працею, скромністю та природністю. На Полтавщині, як і в інших куточках країни, стандарти жіночності формувалися під впливом не лише модних віянь, а й соціальної реальності того часу. Краса тут нерідко асоціювалася не з гламуром чи зовнішнім блиском, а з силою характеру, охайністю, працьовитістю та здоров’ям. У цій статті дізнаємося, якою була жіноча мода, зовнішність, щоденний догляд за собою та ставлення до краси на Полтавщині за часів СРСР. Далі на poltavchanka.
Жіноча краса на Полтавщині на початку XX століття
Судячи з фотографій, які свого часу зробив відомий етнограф Іван Зарецький, що досліджував історію та традиції Полтавщини, звідки й був родом, на початку минулого століття полтавки уважно стежили за своєю зовнішністю. Особливо це стосувалося молодих жінок. Популярними на той час були національні костюми, а особливо — відома на всю Україну полтавська вишивка. Полтавки із задоволенням носили сорочки, вишиті білими, червоними та чорними нитками. Вони вирізнялися струнким силуетом, виразним поєднанням кольорів і відмінним смаком.
Молоді та незаміжні жінки на початку минулого століття приділяли більше уваги зовнішності й гігієні тіла. Відповідність нормам краси того часу дозволяла вдало вийти заміж і суттєво підвищити свій соціальний статус. Водночас більш дорослі й заміжні жінки менше стежили за зовнішністю. В одязі вони надавали перевагу простоті, тому по господарству ходили у практичному вбранні з хусткою на голові. Це були довгі спідниці та мішкуваті сорочки. При цьому хустку зазвичай зав’язували «зайцем», тобто так, щоб не було видно волосся.
На початку XX століття на Полтавщині з’явилася велика кількість привізних тканин. Дуже популярними були квітчастий репс, жакард фабричного виробництва з бавовняною основою, на якій шовковою ниткою створювалися візерунки. При цьому фабричне полотно тоді було значно дорожчим за домоткане. Щоб заробити на чотири метри такої тканини, потрібно було пропрацювати у наймах ціле літо. За якістю полотна часто судили про здібності господині. Ледача жінка ніколи б не напряла гарної тонкої тканини, бо над цим треба було добре попрацювати.
Етнограф Зарецький здійснив у 1903 та 1906 роках дві експедиції, під час яких побував у Лубенському, Зіньківському, Кобеляцькому, Прилуцькому, Миргородському, Гадяцькому, Кременчуцькому, Золотоніському та Хорольському повітах. На зроблених ним світлинах видно, що мешканки Полтавщини носили найрізноманітніші наряди.
Наприклад, у Миргороді дуже популярними були миргородські керсетки, декоровані аплікацією. Цей спосіб декорування миргородчанки застосовували також на спідницях з рукавами. Крім того, у той час були дуже популярними серед полтавок традиційні дівочі пов’язки з хусток, оздоблені квітами. На шиї жінки носили, окрім намиста, дукачі. Тоді були дуже модними широкі спідниці, декоровані оксамитом. На сорочках красувалася знаменита полтавська вишивка.
У Золотоніському районі, який тоді входив до складу Полтавської губернії, були поширені керсетки вже з іншим оздобленням. На відміну від миргородських, тут замість аплікації використовувалася машинна вишивка по краю верхнього полотнища. У Прилуцькому повіті одяг був грубішим. Керсетки прилуцьких дівчат були оздоблені оксамитовою смужкою по краю полотнища й по низу виробу.
Головні ознаки жіночої краси на Полтавщині на початку XX століття
У той час еталонами краси в регіоні вважалися: середній зріст, середня вага, русяве або чорне волосся, чорні брови та світла шкіра зі здоровим рум’янцем. Худорлявих або надто повних людей вважали некрасивими. Основними ознаками дівочої краси були біла шкіра та рум’янець. Рудих на Полтавщині також не вважали привабливими, тому дівчата з великою кількістю веснянок намагалися відбілювати їх сметаною. Ще одним атрибутом краси були чорні брови, які домальовували вугільцями з печі. Губи змащували жиром, а від неприємних запахів позбавлялися за допомогою запашних трав, які клали за пазуху. Цибулю та часник перед виходом на вулицю не вживали.
Полтавські селяни не купували косметику, адже полтавки вважали її непотрібною розкішшю, на яку не варто витрачати гроші. Ба більше, мило називали панським атрибутом, що викликав насмішки й зневагу. Макіяж зазвичай асоціювався з жінками легковажної поведінки. Милися тоді в мисці раз на тиждень, а то й рідше. Важливою ознакою дівочої привабливості вважалася довга й густа коса. Полтавки вірили, що саме у волоссі зосереджена життєва сила.
Нові ролі полтавок після Жовтневої революції
Образ жіночої краси на Полтавщині у радянську епоху — це цікаве поєднання ідеалів часу, місцевих традицій і реальних життєвих умов. Після подій 1917 року світ кардинально змінився, а разом із ним — і цінності та пріоритети. Полтавки почали освоювати нові ролі. У цей період радянська влада ухвалила низку законів, які надавали жінкам значні права й свободи, а також можливості реалізувати себе в економічній, культурній, соціальній, освітній, політичній та інших сферах.
Водночас жінки залишалися берегинями домашнього вогнища, матерями й господинями. Поступово представниці прекрасної статі почали перебирати на себе й традиційні чоловічі обов’язки, на очах перетворюючись на так званих «супержінок», здатних долати будь-які труднощі й випробування.
Варто зазначити, що історіографічні напрацювання радянських науковців у цій сфері підпорядковувалися офіційній ідеології СРСР і фактично тоді не здійснювалися.
Жіноча краса на Полтавщині у 1930–1940-х роках у СРСР
У цей період у Радянському Союзі запанувала мода на здорову селянську повноту. У 1930–1940-х роках став популярним образ робітниці. Радянська полтавка мала квітучий вигляд, міцні руки й ноги, широкі стегна. Їй потрібно було багато сил для роботи на заводі або в колгоспі й для народження здорового потомства. Худорлявість тоді вважалася ознакою хвороби. У ті роки великої популярності набула радянська акторка Любов Орлова, яка втілила на екрані образ ідеальної радянської жінки-трудівниці. Сама акторка мала дворянське походження. Наслідуючи її, деякі полтавки навчилися знебарвлювати волосся за допомогою пергідролю. Унаслідок цього багато мешканок регіону стали блондинками.
Образ робітниці активно насаджувався радянською пропагандою через ЗМІ, книжки й кінофільми того часу. Жінки мали відбудовувати країну, працювати не покладаючи рук і водночас дбати про родину. Важливою вважалася також роль у вихованні дітей. Саме у цей період у промислових масштабах почали виробляти мило, зубний порошок і різноманітні косметичні засоби — пудру, помаду, туш для вій і брів, парфуми. В одязі стали модними туфлі-човники, сукні з рукавами-ліхтариками та сумочки. Полтавки почали підфарбовувати очі й губи, а також завивати локони.
Усе змінилося з початком Другої світової війни. У цей період Полтавщина опинилася в окупації. Про моду тоді не йшлося — головне було вижити. Через дефіцит жіночого одягу полтавки почали використовувати елементи чоловічого гардероба. У післявоєнні роки ситуація повторилася, як і після революції: на тлі голоду й розрухи полтавські жінки стали виснаженими й худими.
Розквіт жіночої краси на Полтавщині у 1950–1970-х роках
Коли Радянський Союз відійшов від розрухи та війни, полтавки, як і всі українські жінки, знову почали замислюватися про красу. У той час у країні відновилося виробництво косметичних засобів і почали з’являтися перукарні. Водночас вирізнятися з натовпу вважалося поганим тоном. У моді були практичний та скромний одяг. Іноді вбрання шили в ательє, але на той час таких майстерень було мало, а хороших фахівців можна було перерахувати по пальцях.
Моделі одягу створювалися в Будинках моделей і Ательє мод. Масове виробництво було налагоджено на швейних фабриках. У Києві перший Будинок мод відкрили ще у 1944 році, проте в інших містах такі заклади з’явилися лише у 1970-х роках.
У 1960-х роках полтавські жінки почали робити ефектні зачіски, носити мініспідниці й підбори, фарбувати губи й малювати стрілки. У цей період образи втомленої робітниці та матері відійшли у минуле — їх згадували хіба що на партійних зборах. Люди прагнули просто жити, кохати й насолоджуватись миром. Штани на Полтавщині тоді вважалися моветоном.
У 1970-х роках у Полтавській області стали модними довгі сукні та спідниці, популяризовані рухом хіпі. Водночас вінтажний одяг 1950-х залишався актуальним. У сімдесяті, коли рівень життя в СРСР почав зростати, полтавки дедалі частіше наслідували світові модні тенденції. На сторінках популярних тоді жіночих журналів з’являлися викрійки навіть моделей паризьких кутюр’є. Молодь Полтавщини почала утверджувати культ джинсів. Уже у середині 1970-х мода на них стала масовою.
Паралельно з цим на Полтавщині набули популярності речі з кримплену й спортивні костюми в стилі сафарі. У цей самий час до радянської України повернувся фольклорний стиль. Його популяризації сприяли Ів Сен Лоран, Коко Шанель і японські модельєри, які ввели у моду натуральні й орнаментовані тканини, а також жіночі вишиті блузки, жакети, пів шубки, дублянки та інші вироби. Фольклорний стиль сприяв відродженню на Полтавщині масового рукоділля. Полтавки із задоволенням в’язали спицями й гачком, вишивали, плели макраме й створювали аплікації.
Жіноча краса на Полтавщині у 1980-ті роки
На початку цього десятиліття в моді переважали застиглість і консерватизм. На Полтавщині, як і в інших регіонах України, стала популярною об’ємна одежина простого крою. Важливими її ознаками були нова геометрія форми та розширення плечового поясу. Після початку горбачовської перебудови мода в регіоні оживилася. Став популярним образ ділових і спортивних людей, одяг яких поєднував елементи спортивного, класичного та фантазійного стилів.
Тоді практично обов’язковими стали підплічники. Полтавки намагалися подовжити та візуально збільшити свій одяг, а також доповнити його численними деталями. Стиль ставав універсальним, зручним і фактично безрозмірним. Серед полтавок набули популярності штани чоловічого крою, жилети, костюми з об’ємними жакетами, в’язані светри, мініспідниці та бавовняні сукні до підлоги.
У Полтаву прийшла мода на багатошаровість в одязі та асиметрію. Дуже популярними стали трикотаж і велюр, а також неонові кольори, мереживо, блискітки й велика кількість прикрас. Серед зачісок того часу переважало пишне кучеряве волосся. Серед косметики — розсипчаста пудра, ленінградська туш, яскраві тіні, лаки й помади.