Зачіска — це не просто елемент зовнішності, а й відображення епохи, моди, соціального становища, а подекуди й ідеології. Упродовж XX століття образи жінок у Полтаві зазнали значних змін: від традиційних заплетених кіс і простих домашніх укладень до складних модних зачісок у дусі радянського глянцю. Кожне десятиліття приносило нові тенденції, а разом із ними — і нові місця, де мешканки Полтави могли навести красу. Далі на poltavchanka.
Трохи з історії перукарської справи
Мистецтво перукарства бере свій початок наприкінці XVII — на початку XVIII століть. Тоді перукарями зазвичай були кріпосні майстри, яких відправляли на навчання до іноземців. Їх називали цирульниками або «тупейними художниками». Протягом XVIII століття у столичних і повітових містах почали відкриватися перші перукарні. На вивісках цих закладів зазначалося, що тут не лише роблять зачіски, а й стрижуть, голять, ставлять п’явки та пускають кров.
З XV століття на території України поширювалося Магдебурзьке право. Згідно з ним, ремісники однієї спеціальності об’єднувалися в цехи, які, як корпорації, мали певні права, обов’язки та привілеї.
Наприкінці XIX століття у Європі була створена перша корпорація перукарів, голярів, майстрів стрижки. Вона складалася з власників численних чоловічих і жіночих перукарень. Подібні об’єднання виникали в усіх європейських містах, у тому числі на території Російської імперії, до якої входила Полтавщина.
В Україні перукарська справа значного розвитку набула на початку XX століття. Кількість перукарів, як і самих перукарень, зросла. Вони розташовувалися на невеликій відстані один від одного. У великих містах перукарі об’єднувалися в артілі.
Після Жовтневої революції 1917 року багато перукарень втратили своє майно. Революціонери націоналізували у них не лише меблі, а й інструменти. Сама перукарська справа трохи пожвавилася у період НЕПу, коли приватні підприємства отримали на деякий час право на розвиток.
Де полтавки робили зачіски до 1920-х років?
На Полтавщині довгий час залишалися популярними заплетені коси. Зачіска на початку XX століття була частиною національного образу. Укладання у той час робили самостійно або за допомогою родичок. Перукарень тоді практично не було — принаймні, згадок про них не збереглося. Відомо, що такі послуги в минулому зазвичай надавали у фотоательє, яких у Полтаві на початку XX століття з’явилося чимало. Полтавки надавали перевагу догляду за собою вдома.
Варто зазначити, що на початку століття залишалися дуже популярними зачіски з довгого волосся типу «шолом» і «тюрбан», прикрашені квітами та нитками. У 1904 році в Німеччині винайшли перманент — склад, що дозволяв зробити довготривалу завивку, яка трималася до пів року. Проте війна й революція змусили жінок стати більш самостійними, і в моду увійшов новий образ — жінки-хлопчика з короткою стрижкою.
Тоді стали дуже популярними щипці для гарячої завивки, винайдені французом Марселем ще у 1881 році. Він же трохи згодом удосконалив метод тривалої завивки, запропонований Шарлем Нестле, — із використанням хімічних засобів та обігріву. Це дозволило представницям прекрасної статі заощадити багато часу, який раніше витрачався на створення зачісок.
Мода на початку XX століття призвела до того, що коротка жіноча стрижка стала не лише прийнятною, а й актуальною. Модниці з Полтави укладали волосся хвилями за допомогою гарячих щипців. При цьому їх використовували не лише для коротких зачісок — довге волосся вкладали схожим способом, збираючи локони ззаду, щоб відкрити шию.
Тим часом у полтавських селах у моді залишалися довгі коси, які заміжні жінки ховали під хустками, що зав’язували «зайцем».
Де у Полтаві робили зачіски у 1930–1940-х роках?
Цей період став часом значних змін у сфері перукарського мистецтва. У 1930–1940-х роках у Полтаві, як і в інших містах Радянського Союзу, активно відкривалися міські перукарні. Ці заклади стали місцем, де жінки могли не лише впорядкувати волосся, а й стежити за модними тенденціями того часу. Особливо популярним став образ трудящої жінки з практичною короткою стрижкою, що відображав ідеали епохи.
У 1930-х роках прийшла мода на світле волосся. Багато хто називає той період епохою жіночних блондинок. Прикладами для наслідування тоді були американська акторка Джин Гарлоу та радянська акторка Любов Орлова. Світлі локони було модно відтіняти платиновими та золотистими тонами. У моді було волосся середньої довжини. Пасма зазвичай доходили до підборіддя або до плечей. При цьому волосся нижче лінії плеча часто підбирали, щоб приховати справжню довжину.
У сільській місцевості, навпаки, жінки продовжували доглядати за собою в домашніх умовах, використовуючи традиційні методи догляду за волоссям. Різниця між міським і сільським стилем життя у той період була особливо помітною в питаннях моди та зовнішнього вигляду.
У 1940-х роках, попри важкий воєнний час, серед представниць жіночої статі залишався популярним жіночний образ. На Полтавщині стало модним укладання, що являло собою валик із волосся спереду. При цьому ззаду локони вкладалися у спеціальну сітку і закріплювалися шпильками. Це було і красиво, і зручно. Актуальними залишалися зачіски з кіс та короткі стрижки.
Де полтавки робили зачіски у 1950–1960-х роках?
У цей період життя у Радянському Союзі вирувало. Країна активно відновлювалася після тяжких потрясінь першої половини століття. Полтава, як і інші українські міста, переживала справжній бум у сфері послуг, зокрема перукарського мистецтва. Уже в 1950-х роках у місті стабільно працювали міські перукарні. Це були державні установи, які розміщувалися в центрі або поблизу адміністративних будівель. Тут обслуговували й чоловіків, і жінок. Інтерес до жіночих зачісок у Полтаві того часу активно зростав. Полтавські красуні робили класичні укладання, хвилі, начоси та модні на той час стрижки.
У 1960-х роках, з приходом моди на ефектні жіночі образи — зокрема знамениті «бабетти», хвилі та локони — перукарні у Полтаві ставали дедалі популярнішими. Черги до майстрів зростали, особливо перед святами або важливими подіями. У місті почали з’являтися спеціалізовані жіночі зали в перукарнях, де працювали майстри, які вміли створювати складніші зачіски.
Тим часом у полтавських селах жінки продовжували робити зачіски вдома. Сільські красуні заплітали прості коси, укладали пучки або пов’язували хустки. Водночас у селах почали з’являтися перші невеликі перукарні — зазвичай у районних центрах. У них можна було підстригтися або зробити святкову зачіску.
Мода на зачіски у 1970–1980-х роках на Полтавщині
У 1970–1980-х роках перукарські послуги на Полтавщині стали масовими. У Полтаві майже кожен мікрорайон мав власну перукарню. Особливо популярними були модні салони при будинках побуту, де створювали складні укладки та святкові зачіски.
Зростала популярність домашніх майстринь, до яких зверталися жінки, бо не мали часу чекати в чергах у державних закладах. У той час на Полтавщині були модними так звані начоси, кучері та об’ємні зачіски, закріплені лаком.
Цікаво, що полтавські модниці часто їздили до Києва по нові ідеї. Перукарські журнали з фотографіями модних зачісок та викройками вважалися справжнім скарбом.
Якими були перукарні у 1990-х роках
Бурхливі 1990-ті стали переломним періодом в історії України. Розпад Радянського Союзу спричинив серйозну економічну кризу. Сфера послуг активно переходила на комерційну основу. Багато полтавських перукарень на початку 1990-х продовжували працювати за звичкою, однак усе частіше у Полтаві з’являлися приватні салони, розташовані на перших поверхах житлових будинків — у переобладнаних квартирах. У них працювали справжні фахівці, які могли запропонувати клієнтам не лише класичні зачіски, а й новинки західної моди.
Оформлення таких салонів було досить скромним: мінімум обладнання — дзеркала, вішалка та прості крісла. Попри це, саме там народжувалися сміливі образи того часу. Майстри часто працювали на радянській техніці, але активно використовували нові засоби — лаки, муси, гелі, які привозили з-за кордону або купували на ринках.