Її називали мисткинею від Бога, класиком українського традиційного килимарства і вишивки, ставили в один ряд у когорту з відомими на увесь світ художницями — Марією Примаченко, Катериною Білокур, Ганною Собачко-Шостак, Олександрою Селюченко та Єлизаветою Мироновою. А кожну роботу цієї майстрині заслужено іменували шедевром.
Натхнення їй було диктоване Богом
Ця історія про шановану у Решетилівському краї жінку — художника декоративного мистецтва в галузі художнього ткацтва, Заслужену майстриню народної творчості, лауреата державної премії імені Тараса Шевченка, членкиню Спілки майстрів народного мистецтва та особистість, відзначену орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня — Надію Несторівну Бабенко. Про неї розказано і написано багато історій, та жодному з авторів, як би палко не старалися, не до снаги в повній мірі описати космічність таланту Надії Бабенко.
Чи не у всіх біографічних матеріалах, повідомляє poltavchanka.info, згадується, що Надія Несторівна Бабенко народилася на Чернігівщині, 1926 року. Здобула освіту у Кролевецькому технікумі художньої промисловості. У Решетилівці — славному мистецькому краї Полтавської землі — вона почала трудовий шлях із 1951 року. Зокрема працювала творчим майстром, головним художником Решетилівської фабрики художніх виробів імені Клари Цеткін та майстром виробничого навчання з килимарства Решетилівського художнього професійного училища. І дослідники творчості кажуть, що прибула на Решетилівщину Надія Бабенко у відповідь на листи-заклики подруг молодості по завершенню професійної освіти.
Минали роки плідної праці. І незчулася майстриня, як уже зазначали знані решетилівські колеги-митці, причетні до килимарської справи, що майстерня згаданої фабрики, де працювала Надія Несторівна, перетворилася на своєрідну “школу Бабенко”, на мекку художників колишньої союзної країни, які прибували сюди по натхнення, енергетику і досвід.
А ті, хто добре знав Надію Несторівну, казали, що натхнення власне їй було диктовано Богом. У всьому, що оточувало цю неймовірну і в той же час просту жінку, вона непорівнянно з іншими людьми бачила художні образи, і насамперед у живій природі. Надія Несторівна вміла творити монументальні речі “на одному подиху”, мати легкий і неповторний авторський почерк і при цьому… банально встигати займатися домом, дітьми, присадибним господарством. І навіть по-доброму, більш всього жартома, вона заздрила жінкам, у яких не було таланту. Бо він не заважав “наводити у домі блиск і на грядках теж…” .
“Дерево життя” пустило корені української культури в ООН
Її килими — окраса і гордість численних музейних фондів: Національного музею українського народно-декоративного мистецтва в Києві (Києво-Печерська лавра), Художнього музею міста Суми, Краєзнавчого музею міста Полтави. У Музеї народно-декоративного мистецтва Т.Шевченка в Каневі також представлено кілька декоративно вишитих рушників майстрині, є вони і Краєзнавчому музеї в Полтаві, в “Українському Домі” у Києві та в інших відомих експозиціях. Шанують твори землячки і краяни, а тому теж зберігають їх у музейних фондах міста Решетилівки.
Та найвідоміший килим майстрині — “Дерево життя” (1969 р.). Обізнані решетилівці завжди і щиро пишаються, що він знаходиться у Блакитній залі штаб-квартири Організації Об’єднаних Націй (ООН) у Нью-Йорку. За видатні творчі досягнення саме Надії Бабенко було доручено створити проект даного килима для передачі в дар цій всесвітньовідомий організації і він був витканий решетилівськими майстриням під авторським керівництвом Надії Несторівни та успішно переданий. Цей килим — став символічним знаком достойної демонстрації української культури, зокрема художньої, на світовому рівні. А ще ж “Голубий” (1969), “Малиновий цвіт” (1971), Паморозь” (1974), “Птахи на соняху” (1981), “Світанок” (1985), “Яблуневий цвіт” (1990), “Вересень”(1992) … Скільки ще ж було довершених витворів-шедеврів!!!
“Кожен, хто побуває на виставці, немовби торкнеться душею чогось витонченого загадкового — казки квітів, дерев, птахів, які промовляють до нас символікою прадавніх легенд і дум народних. Придивіться-но уважно хоча б до “Дивоцвіту” Надії Бабенко: вогнисті квіти, міфічні птиці, одвічне дерево життя — все образи, знаки, метафори…Червоне, блакитне, чорне — радісне і сумовите (неповторна решетилівська гама) сплелося на витворі рук майстрині…”, — так влучно ниписав про роботи Надії Бабенко Юрій Антипович (видання “Молода громада”, 2000).
Надія Несторівна запам’яталася решетилівцям простою, доброю, щедрою, скромною і привітною людиною, хорошою мамою та дружиною, вмілою й дуже гостинною господинею. Вона як наставник, як педагог і як досвідчений порадник, дала путівку в щасливу творчу долю не одному з нині успішних митців. І вони ціле життя згадують її із вдячністю.
Прагла заквітчати килимами всю країну
Та великим щастям майстрині, як жінки й матері, стало те, що її Божий дар до створення прекрасного на диво людям успадкував її син. А нині вже відомий художник декоративного мистецтва, майстер народного художнього килимарства, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України та член Національної спілки художників України, Заслужений майстер народної творчості України, педагог Олександр Бабенко. Джерелом величі і таланту цих двох рідних людей стала глибока криниця національної народної української культури, звідки черпали вони своє натхнення на щедрий дарунок людям. А нині це справа й покликання вже самого Олександра. Бо Надія Несторівна відійшла засвіти 2009 року…
Про неймовірну скромність обдарованої жінки в народі побутували перекази. Кажуть, перша персональна виставка майстрині відбулася у Києві аж у день її 70-річчя. А ще неодноразово ЗМІ писали, що навіть у Спілку художників вона вступила у 50 років. Та й то зваживши вмовлянням сина, який завдяки її членському квитку мав змогу придбавати необхідні художні матеріали. А отриману Шевченківську премію Надія Несторівна взагалі перерахувала у Фонд миру… У молодості один із мистецтвознавців, його ім’я не складно знайти у джерелах (але чи потрібно?) радив їй навіть не виходити заміж, щоб сім’я не заважала творчості. Але ця неймовірна жінка не бачила щастя творчого, без щастя материнського й жіночого і зуміла поєднати все це у туге сплетіння.
А ще Надія Несторівна завжди шанувала людей і зокрема килимарниць, які долучалися до її праці. Нерідко наголошувала, що її килими, то не виключно її заслуга. І постійно дуже вболівала за сумлінність техніки виконання кожної роботи.
Надія Несторівна колись поділилася, що прагла заквітчати килимам всю Україну. Це було ніби покликанням її творчого життя, якому віддала півстоліття. Так в один день на цім шляху вона сказала: “За цей час яких тільки килимів не довелося виробити!.. Якби їх отак усі підряд розстелити, здається пів-України прибрала б”. А таки прибрала! Славою таланту свого прибрала-заквітчала всю Решетилівку спершу, тоді й усю Україну і нестримно вийшла за її кордони! Бо не була б вона славною Надією Бабенко!
