Корені цієї моторошної легенди, що проросли на Полтавщині, сягають початку ХХ століття. У ній йдеться про тутешню злочинницю Наталку Кравченю, яка прославилася як одна з найжорстокіших відьом країни. Чому і яке зло несла у світ чаклунка, та чи дістала вона належну розплату? Далі на poltavchanka.
Чим нагрішила міфічна чаклунка?
Кажуть, відьми у полтавських краях були споконвіку. Чи не найвідоміша з них — легендарна Наталка Кравченя, котру називають полтавською Ержбетою Баторі.
На початку 1900-х років у одному з глухих куточків Полтавської губернії почали траплятися таємничі події. Спершу повесні вийшла з дому і зникла безвісти дівчина Марія Бурова. Селяни шукали її повсюди. Але не знайшли ні живою, ні мертвою. Перед Пасхою — нове зникнення дівчини. Якщо до зникнення першої селяни поставилися як до якогось нещасного випадку, то про іншу подумали, що красуню могли забрати цигани. Цього разу люди навіть у поліцію звернулися, та безрезультатно. Літо принесло з собою нові втрати: безслідно зникли ще двоє дівчат. Місцева ворожка Наталка запевнила одну з їхніх матерів, щоб та й не шукала дочку на цім світі…
Страшні події на певний час ніби припинилися. Та після Різдва без сліду пропала ще й донька місцевого лимаря. Не тямлячи себе від жаху й безвиході, сільський староста примчав у місто з проханням, щоб вища влада розібралася в ситуації, бо ж у селі за пару років зникли 7 дівчат! А всі інші особи жіночої статі, насамперед молоді і гарні, боялися й з дому виходити, а працювати в полі чи податися в ліс — тим паче!
До села прибув молодий слідчий Микола Солово та ще кілька поліцаїв. Він детально розпитував селян, оглядав село і його околиці, і врешті зацікавився старим хутором, що неподалік. Староста розповів, що там відьма мешкає, Наталка Кравченя. В ході слідства поліцай звернув увагу, що, за словами старости, жінці було за 65 літ (існувала нібито й відповідна довідка з управи), але ж на вигляд вона була значно молодша. Жінка мала білосніжну шкіру, темно-чорні коси без сивини, налиті червоні губи… Староста додавав, що селяни відьми остерігаються, навіть хутір її оминають, а найсміливіші приходять до неї, щоб поворожила. Слідчий інстинктивно відчув, де треба шукати молодих дівчат, вони ж бо дуже полюбляють ворожити на суджених.
Для початку над хутором таємно наглядали. Наталка, як і кожна селянка, на подвір’ї займалася жіночими справами. Ті, кому ворожила, верталися додому. Ніби й прикопатися ні до чого, тільки от вроду і жіночий стан ніяк не можна було “приписати” 65-річній… Ну, 25- від сили! Іноді жінка виїздила у місто, щоб купити книжок про магію, але й це ніби логічно. Щоправда всі дівчата, які зникли, як виявилося, теж цікавились магією… Врешті слідчий у супроводі ще одного поліцая вирішив навідатися в дім до ворожки, обравши час, коли вона вкотре поїде у місто. Спершу оглянули сарай та хлів. А потім зайшли в хату. Під час обшуку помітили хід під долівку, прикритий домотканими ряднами. Там поліцаї натрапили на скриню. Підлога під нею чомусь ніби просіла, хоч скриня виявилася неважкою. Слідчий посунув скриню і почав рити клинком землю під нею. Вже незабаром із земляних грудок показалася білосніжна дівоча рука з серебряним перстнем на вказівному пальці…
Зразу після повернення відьму арештували. Під долівкою її хати було знайдено 7 знекровлених дівочих тіл. Ворожка визнала, що позбавила їх життя. Та вбивцею себе не вважала, адже запевняла, що всі дівчата віддали свої життя добровільно.
Як виявилося, відьма всіляко намагалася зберегти свою молодість. Багато років вона вишукувала в окультних книжках “рецепти” проти старості і намагалася відновити найдієвіший з них. Для досягнення мети їй була необхідна кров невинних дівчат. Відьмі нібито вдалося під час жахливих експериментів досягти мети. Але таємницю вона відмовилася розкрити поліцаям навіть взамін на обіцянку про помилування. Відьма була оглянута лікарями і вони зробили висновок, що жінка справді має тіло років на сорок молодше від віку, що вказаний в документах, була здорова фізично і психічно.
У легенді йдеться, що Наталку Кравченю відправили до Полтави, звідти до Києва, а потім у Великобританію для проходження повного судово-психічного обстеження. Тамтешній консиліум медиків теж одноголосно визнав її здоровою та підтвердив, що вона біологічно років на 40 молодша, ніж має виглядати хронологічно… За кордоном відьмі теж пропонували розкрити свій секрет та опинитися на волі, але вона знову відмовилася. Як зазначав дехто на ім’я Патрік Елдрідж, знайти підхід до Кравчені через посередників намагалася одна з дуже впливових на той час осіб у Європі. Хто ж із багатіїв не мріяв панувати над своїм віком? Та Наталка не пішла на угоду, ціною якої мало бути її звільнення. У суді Наталку Кравченю визнали винною у вбивствах дівчат і присудили здійснити над нею смертну кару. Магічний секрет зник разом з його власницею-вбивцею. Хоча ходили чутки, що Наталка мала племінницю. Інформація про неї нібито після 1888 року була втрачена. Проте 1904 року на хутір до Наталки Кравчені приїздила якась далека гостя… Може, вона і стала володаркою моторошної таємниці?
Жахлива Ержбета
На початку статті згадано угорську графиню Ержбету Баторі. Наталку Кравченю порівнюють з цією жахливою особою неспроста. Реальна історична постать — графиня Баторі народилася 1560 р. у Королівстві Угорщина (нині Словаччина), була небогою короля Стефана Баторія і походила з одного з найзаможніших угорських родів. Вона увійшла в історію як жінка, яка вбила найбільше людей (їх достеменне число і досі невідоме) та ще й просто “заради розваги”. Батьки Ержбети були кровними родичами. Певно, тому після народження дівчина хворіла на епілепсію та психопатію. А ще на її нездорове світосприйняття повпливало те, що графиня з дитинства неодноразово спостерігала, як страчували ворогів її батька, або вчиняли над ними тортури. У десятилітньому віці Ержбету заручили з генералом Ф. Надашді, який теж славився жорстокістю. Про Ержбету, яка піддавала тортурам і вбила сотні людей, теж ширилася її особиста легенда жорстокості заради вічної молодості. Нібито вона якось вдарила служницю по обличчю. Кров з носа служниці капнула на руку графині. Тій здалося, що її шкіра стала молодшою. Відтоді з’явилися підстави для легенд про те, що графиня купалася ще й у кровавих ваннах, знищуючи молодих дівчат.
Чим полтавські відьми увійшли в історію?
Хтось посміється з відьомських історій, хтось у них повірить. Проте беззаперечно те, що відьом в народі, і в нашому зокрема, завжди остерігалися і не любили. В Україні з XVI-XVII ст. до нас дійшло до 200 судових справ про чаклунство, та в їх підсумку стратили небагатьох. Українських відьом (жінок, звинувачених у посухах, нальотах сарани, голоді, хворобах та інших негараздах) найчастіше топили, рідко спалювали, а ще заживо закопували, ув’язнювали, тілесно карали. Більшість відомих документів про переслідування відьом походять з Кам’янця-Подільського, Вижви, Кременця, Дубна.
А от наймасштабніше знищення відом сталося 1666 р. (за іншими даними 1667) у місті Гадяч на Полтавщині, що було резиденцією владолюбного гетьмана Івана Брюховецького. Тему, серед інших, дослідив історик В.Горобець. На фоні загального невдоволення і боротьби за владу, Брюховецькому постійно ввижалися зради й заколоти. Він звинуватив місцевих «відьом» у тому, що його вагітну дружину спіткав викидень (у пошуках підтримки Брюховецький першим з українських гетьманів відвідав москву й одружився з бояринею Дарією Ісканською). Тож гетьман спалив 6 жінок, серед яких і дружину гадяцького полковника Семена Остренка. Хоча козаки вважали їх праведними й жалілися, що за гетьманом тільки й роботи, що відьом палити. Та той запідозрив, що звинувачені викрали дитину з утроби дружини та наврочили хворобу, від якої він і його жінка мало не вмерли. До слова, історикиня Катерина Диса, яка написала книгу “Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої ХVІІ-ХVІІІ ст.”, називає гадяцьку подію безпрецедентною для українських земель і вважає, що підґрунтям її хоч і стало звинувачення у чаклунстві, але справжня причина — загроза гетьманській владі.
І ще один історичний факт для порівняння. 1714 р. у м. Лубни жінку звинуватили у тому, що “перетворювалася на сороку і дим”. Її засудили на смерть, адже під катуванням вона це визнала. Та на захист жінки став місцевий чиновник, довівши, що свідчення вона дала через катування і її звільнили…
Відьомство та історію судів над відьмами на Полтавщині вивчали чимало дослідників. Наприклад, криміналіст, історик права А.Кістяковський, етнограф та історик П.Єфименко. Вчена Тетяна Адамус досліджувала зокрема чаклунство на Лівобережжі. Вона дійшла висновку, що в російській імперії, куди воно входило, чітко не було прописано, що розуміти під “чаклунством” і як переслідувати за ці злочини. Вчена проаналізувала справи про чаклунство у Київському, Чернігівському, Ніжинському, Гадяцькому, Миргородському судах та ін. Перша справа датується 1666 роком, остання – 1821.
А ви вірите у чаклунство та відьомство?
