Насилля буває різним. І якщо воно є, то якийсь один його вид у стосунках трапляється рідко. Зазвичай, їх кілька або ж усі існуючі відразу: фізичне, психологічне, економічне та сексуальне. Щось із цього траплялося з вами? Навіть якщо ні, то бути інформаційно-озброєним у цій темі дуже важливо. Далі на poltavchanka.
Проаналізувати чи, бува, не спіткало вас насильство та уникнути його в подальшому житті допоможе гештальт-терапевт з Полтави Юлія Чугуєвець. А старший інспектор відділу зв’язків з громадськістю Управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції в Полтавській області, лейтенант поліції Сергій Лях розповість, куди полтавцям у разі необхідності звернутися за допомогою.
Яким буває домашнє насильство?
Тож, варто знати, що домашнє насильство може бути кількох видів. Так, фізичне насильство – це будь-яка спрямована проти тіла жертви агресивна поведінка, що може спричинити біль або тілесні ушкодження. Це не тільки побиття, а й штовхання, стусани, ляпаси, сковування рухів, душіння, завдання опіків, кидання предметами в бік жертви тощо. До фізичного насилля відносяться і ситуації, коли людину свідомо залишають у небезпечному місці.
Психологічне насильство — це систематичні приниження, цілеспрямоване заниження самооцінки жертви, образи, знецінення, нехтування базовими потребами (відмова викликати лікаря в разі хвороби, відмова давати їжу, обмеження сну тощо), жорсткий контроль, критика, погрози, залякування, шантаж, обмеження контактів з іншими людьми, покарання відмовою у почуттях, інтересі, увазі, вимога покори тощо. На думку пані Юлії, цей вид насилля є найпідступнішим і найпоширенішим. Бо, по-перше, чинить нищівну дію на особистість людини. По-друге, його важко відразу визначити, а потім довести. По-третє, з психологічного насилля, зазвичай, і починається шлях до фізичного.
Економічне насилля — контроль коштів жертви (надходжень і витрат), відбирання зароблених грошей, заборона працювати, повна фінансова залежність від партнера, що спричиняє епізоди принижень та “строгої звітності”, не задовольняння основних матеріальних потреб сім’ї.
Сексуальне насильство — це будь-який примус чи дії статевого характеру без урахування згоди на це іншої сторони. Тут і інцест, і вимагання (“ти повинна/повинен”, “це твій подружній обов’язок”), і настійливе випрошування (без урахування фізичного стану жертви) сексу чи примушування до нього, і неприйнятні для партнера способи та форми акту, примушування до сексу з третіми особами, садистські форми тощо.
Якщо щось із переліченого вище ви на собі відчуваєте регулярно й систематично — значить, над вами чинять насилля.
Узагальнений портрет жертви
Від сімейного насильства не застрахований абсолютно ніхто. Звісно, є передумови, через які це трапляється. Наприклад, дитинство, проведене в родині, де щоденні бійки більше схожі на традицію, аніж на щось недопустиме. Але сімейне насильство може трапитися і з людьми, які до того ніколи не стикалися з цим. Адже часто насильник обирає собі в жертву яскраву особистість, успішну й розумну. Бо його задоволення в тому, аби зламати цю людину, повністю підкорити собі та ізолювати, щоб жертва нікуди не поділася.
“На жаль, не всі змалку навчені помічати тривожні сигнали та дослухатися до власних відчуттів”, — констатує пані Юлія. Тому, будуючи стосунки з кимось, важливо помічати свій внутрішній стан поруч із партнером/партнеркою. Якщо ви в певний момент починаєте часто відчувати страх перед партнером, постійну провину, неповагу до себе, контроль, заборону чи примус щось робити, що вам категорично не підходить; помічаєте, що вас намагаються ізолювати, не підтримують; переживаєте тривалий час сум, занепад сил та розгубленість (навіть якщо з боку стосунки здаються ідеальними); відчуваєте, що вас намагаються переробити, “виховати”; ваші фінанси і професійну діяльність намагаються контролювати (“кидай роботу, народжуй дитину й займайся домівкою”) тощо — над вами чинять психологічне насилля. І з великою ймовірністю це може означати, що невдовзі справа дійде до побиття. Спитайте себе: “Чи хочете ви жити в цьому все життя?”.
Якщо фізичне насилля трапилося хоч раз — воно повториться знову й знову, тільки в дедалі жорсткішій формі. І ні, кривдник не виправиться, і це не просто випадок! Це саме той момент, коли треба йти звідти, не озираючись!
Чому так не може тривати далі?
Бо, на думку фахівчині, це — щоденний ризик померти від руки агресора! Адже в якийсь момент насильник може не розрахувати удар чи не зупинитися вчасно.
Бо в таких сім’ях діти є свідками насилля, отримують психічні травми та ростуть потенційними жертвами. Дитина не знатиме просто-напросто інших варіантів побудови стосунків у родині й нестиме такі ж у своє доросле життя. Бо коли, приміром, тато б’є маму, а мама це пробачає і далі робить вигляд, ніби нічого не трапилось — це нормалізує насилля в очах дитини. Вона віритиме, що саме так і має бути в родинах, що це нормально, що саме так і виглядає кохання, і що з нею чинити так теж можна.
Бо насилля загрожує не тільки фізичному, а й психічному здоров’ю людини. Це життя в постійному страху, тривозі, болю, стражданнях. Часто у жертв сімейного насилля, крім знищеної самооцінки й самоповаги, тривожності, депресивних станів, розладів сну, суїцидальних думок, різних видів залежностей (алкоголь, ігри, розлади харчової поведінки), розвиваються фізичні хронічні захворювання — виразка шлунку чи 12-палої кишки, псоріаз, мігрені, проблеми з нирками, діабет. Переживання постійного сексуального насилля може спричиняти хвороби статевої системи.
“А якщо говорити про гідність, якість життя, цінність людини як константу, що є окремим пунктом навіть Конституції України, то я перефразую питання “Чому так не може тривати далі?”, з Вашого дозволу, — зауважує співрозмовниця. — Це звучатиме дуже різко й грубо, але моє суб’єктивне ставлення до цього звучить так: “Чому не можна постійно жити з дулом пістолета біля вашої скроні?”. Теоретично, звичайно, можна. При цьому психіка з часом перестане витримувати постійну напругу від страху за життя, невизначеності (вистрелить чи ні і якщо вистрелить, то коли), і організм почне руйнуватись з середини, тяжко хворіти та повільно вмирати. Зрештою, настане передчасна смерть, тільки в тривалих муках. Але ж ви варті набагато кращого в цьому житті! І, будь ласка, не вірте нікому, хто каже протилежне. Ті люди добра вам точно не бажають. Найголовніше — будь ласка, не мовчіть! Кажіть, кричіть, звертайтеся за допомогою. Є рідні, знайомі, поліція, шелтори, громадські організації, де допоможуть і з тимчасовим перебуванням, і з документами, із юридичними та психологічними консультаціями. Зло має стати явним і видимим, щоб була змога його припинити та врятуватися”.
Чому ж люди стають жертвами насильства і куди звернутися?
На думку пані Юлії, єдина причина того, що й досі сімейне насилля існує як явище в нашому суспільстві – це відчуття безкарності у насильників.
Психотерапевт наголошує: ніхто свідомо не бере шлюб чи вступає у стосунки з насильниками. Розумієте? Якби аб’юзер відразу показував себе “у всій красі” — вони були б самотніми. Але такі люди зазвичай вміють добре себе презентувати в суспільстві, красиво залицятися, створювати картинку ідеального кохання. А знімають маску лише тоді, коли впевняться, що жертва знаходиться у вразливій позиції: емоційна сильна прив’язаність, вагітність чи декрет, фінансова чи інша залежність, соціальна позиція (діти, підлітки, люди похилого віку).
Ну, і якщо говорити про те, як взагалі люди влипають у цей жах, то варто розуміти, що є не тільки якісь соціальні чи побутові причини. Існує певна циклічність фаз насилля. Вона називається “коло насилля”. “Підготовка” жертви відбувається поступово. Це може тривати навіть кілька років. І жертва опиняється в ситуації “жаби в молоці”.
Спочатку феєричне кохання (прив’язати до себе, показати, як може бути добре разом). Потім поступове охолодження і наростання напруги. Далі — сам конфлікт (інцидент насилля). Після нього — примирення. І “медовий місяць” — знову коло виходить на новий виток феєричного кохання. Саме ця фаза і є тією “голкою”, на яку підсідають жертви, і тою причиною, чому не з першого разу вони йдуть від насильників або повертаються. Адже все ж знову “так прекрасно”, знову подарунки, турбота й любов. І на цій “голці” насильники й тримають біля себе жертву. Для неї це стає залежністю. З кожним “колом” проміжки часу між фазами скорочуються…
Як повідомляє старший інспектор відділу зв’язків з громадськістю Управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції в Полтавській області, лейтенант Сергій Лях:
“80% звернень до поліції з приводу домашнього насильства надходять саме від жінок. Хоча насправді це далеко не повною мірою віддзеркалює реальну статистику співвідношення домашнього насильства щодо чоловічої і жіночої статей в регіоні. Ми допомагаємо потерпілим сконтактувати зі спеціальними організаціями, які можуть надати фахову допомогу. У Полтаві, Кременчуці, Пирятині, Миргороді, Котельві діють спеціальні центри (їх діяльністю переймається держава, громадські організації і благодійні фонди), де особи, які постраждали від домашнього насильства, можуть безкоштовно проживати до півроку, жінки зокрема з дітьми. Їм, серед іншого, нададуть психологічну домомогу, посприяють у відновленні документів, набутті нової професії”. За словами інспектора, 60% заявників у перші 3 дні забирають свої заяви (хоч домашнє насильство дуже часто трапляється повторно). Постраждалі часто вірять, що той, хто над ними познущався, виправиться… А ще, у разі несплати кривдником штрафу, його нерідко сплачує… жертва. Хоч вона це робити не зобов’язана, але тиск кривдника і обставин роблять своє. Та інспектор сподівається, що із внесенням довгоочікуваних змін до Стамбульської конвенції законодавчі важелі на тих, хто вчиняє домашнє насильство в Україні, скоро суттєво посиляться.
Тим жителям регіону, хто страждає від домашнього насильства, фахівці наполегливо радять звертатися за такими номерами телефонів: 102 (поліція); 15-47 (урядова “гаряча лінія” з протидії домашньому насильству); безкоштовна національна “гаряча лінія” з протидії домашньому насильству — 0 800 500 33 53 (для стац. тел.) та 116-123 (для моб. тел); національна дитяча гаряча лінія — 0 800 500 225 (для стац. тел.) та 116-111 (для моб. тел). Також можна звертатися в суди, центри безоплатної правової допомоги, в центри соціальних служб, в медичні установи, громадські і релігійні організації.
Коротко про співрозмовницю
Полтавка Юлія Чугуєвець — практикуючий психотерапевт у напрямі гештальту. Завершує навчання на ІІ ступені Київського Гештальт Університету. Три роки веде приватну практику. Юлія — психолог-волонтер проєкту “Досить!” у ГО “Інша жінка” (проект спрямований на інформаційну протидію сімейному насиллю в Полтавській області) та член ГО ЦППП “Обійми”. Зараз також надає психологічну допомогу співвітчизникам, які змушені були виїхати з країни через війну, в одному з благодійних фондів у Польщі. Психотерапевт працює з темами: пошуку себе; вибору професійного шляху та підтримки в процесі зміни виду діяльності; адаптації в іншій країні; самооцінки; взаємовідносин у родині, парі, дружбі, колективі та з самим собою; вигорання та в інших, а ще надає психологічну підтримку жертвам сімейного насилля.
