Якщо ви думаєте, що в Радянському Союзі косметику виготовляли заради краси і задоволення жіночих потреб, то ні. Найчастіше вона грала роль у зміцненні ідеології зіграла косметика. Радянська косметика була ретельною сумішшю політики та дизайну з ноткою сюрреалізму. На хвилі російської революції макіяж був рідкісною потребою, але скромна галузь виникла, щоб працювати на потребу партії. Далі на poltavchanka.
Славнозвісна «ТеЖе»
Індустрія зіткнулася з кількома викликами: вони не просто продавали туш чи парфуми новому соціалістичному населенню, вони встановлювали кодекс гігієни для найбідніших верств населення, підтримували соціальну рівність і впроваджували радянську ідеологію на нібито аполітичну арену.
Спеціальні випуски парфумів випускалися на честь радянських успіхів, як-от створення колгоспів, радянська політика ненав’язливо прославляла свої успіхи.
Наші бабусі або мами точно пам’ятають надзвичайно популярну косметику бренду «ТеЖе».
На хвилі російської революції в 1921 році був заснований державний трест ефірних олій під назвою «ТеЖе» для виробництва та продажу косметики та засобів гігієни. Першим директором тресту була Поліна Жемчужина, колишня керівниця парфумерної фабрики «Нова Заря», дружина видатного радянського політика В’ячеслава Молотова. Вона задала тон новонародженій галузі.
«ТеЖе» став першим масовим косметичним брендом на Полтавщині з магазинами, де всюди продавалося все, від кремів до одеколонів. Він також був першим, хто додав вітаміни до косметики для додаткової користі для здоров’я.
Щоб сприяти кращій гігієні серед найбідніших соціальних верств, «ТеЖе» продавав мило всього за одну копійку (соту частину рубля), значно нижчу за собівартість. Так у кожного жителя Полтавщини була можливість слідувати за гігієною.
Яким був перший асортимент косметичних засобів на Полтавщині
Косметика та парфумерія мали великий попит. У радянських газетах 20-х років промайнула реклама косметики «Мша» та засоби «Адон» для боротьби з вуграми. Але не всі могли собі дозволити фабричну косметику. Полтавці згадують як винахідливі дівчата застосовували зубний порошок замість пудри – він приємно охолоджував шкіру та підсушував запалення.
Парфуми та креми були невід’ємною частиною другого п’ятирічного плану з 1993 по 1937 роки, який, серед іншого, зосереджувався на споживчих товарах і соціальному прогресі.
Масове виробництво та розповсюдження макіяжу також стало позитивною, демократизуючою силою для жінок. Як згадує старше покоління Полтавщини, раніше лише представники заможних сімей могли дозволити собі розкішні товари, імпортовані з Європи та наявні переважно у великих містах, таких як Санкт-Петербург і Москва.
Але державний бренд «ТеЖе» став доступним майже усім. Він навіть увійшов у місцевий фольклор, пішла популярна пісенька: «На очах ТЕЖЕ,
На щоках ТЕЖЕ,
На губах ТЕЖЕ,
А цілувати ж де?»
Який аромат гуляв вулицями Полтави
30-ті роки в СРСР можна назвати «найзапашнішим» десятиліттям. Особливу увагу приділяли виробництву ефіроолійних культур. На початку 30-х у деяких навчальних закладах навіть з’явилася нова спеціальність – «Ефірні олії». У Москві, Ленінграді, Калузі відкрилися заводи з виробництва синтетичних запашних речовин.
Парфуми «Червона Москва», представлені у флаконі, що нагадує вежі Кремля, стали класикою. Вулиці Полтави, особливо урядові квартали, були наповнені цим ароматом. Спочатку він називався «Улюблений букет імператриці», створений ексклюзивно для Марії Федорівни, матері останнього російського царя Миколи II. Але його довелося перейменувати, щоб стерти всі асоціації.
Ходять чутки, що Август Мішель, людина, яка придумала «Червону Москву», втік з Росії після революції та став частиною команди, яка створила Chanel № 5, що пояснює разючу схожість між ними.
«Червона Москва», була найпопулярнішою парфумерією на Полтавщині, але все одно вважалася вишуканою. Інші, такі як «Потрійний одеколон», мали репутацію ідеальної заміни алкоголю у важкі часи: коли хтось казав, що пахне «Потрійним одеколоном», це означало, що їхній подих пахне випивкою.
Навіть сьогодні є любителі «Червоної Москви», люди з закордону, колекціонери. Його описують як дуже елегантний, витончений і ретро.
Якою була радянська гігієна на Полтавщині
Спочатку заводи випускали тільки мило. Попри великі обсяги виробництва, його катастрофічно не вистачало на Полтавщині. У селах для миття рук селяни часто використовували глину чи пісок. У місті ситуація була не краща. Відомий анекдот того часу, де сусід у комунальній квартирі підглядає за дівчиною у ванній лише для того, щоб дізнатися, чи милом вона миється. Крім того, у переповнених комуналках люди часто селилися навіть у ванні кімнати — у результаті більшість квартирантів втрачали можливість освіжитися.
У період НЕПу «мильні» виробництва розширили асортименти. У продажу на Полтавщині з’явилися зубні щітки, зубний порошок і зубна паста. Порошок брали частіше — баночка «Особливого» коштувала набагато дешевше німецького «Хлородонта». Пішли в минуле безликі назви косметичних виробництв: колишня фабрика «Ралле» тепер називалася “Свобода”, а виробництво «Брокара» стало “Новою зорею”. Культуру чистоти впроваджували через пропаганду гігієни та санітарну освіту. По Полтаві та містах, а іноді й в селах з’явилося багато плакатів, присвячених догляду за тілом.
Попри те, що у правил особистої гігієни знаходилися противники, щіток на всіх не вистачало. Полтавець похилого віку згадує, як молоді люди з гуртожитку ділили зубну щітку на 11 людей. Про нестачу предметів гігієни говорить і рекомендація з книги «Як піонеру допомогти оздоровленню села». За відсутності зубного порошку чи щітки автор радить натерти палець милом і чистити пальцем або натовкти дрібно крейди або березового вугілля, мокрим пальцем набрати цього порошку і чистити ним зуби.
Домашні рецепти краси полтавських дівчат
Полтавці згадують, що початку 50-х на сторінках журналу «Робітниця» регулярно з’являлися поради щодо догляду за шкірою та волоссям. Незважаючи на зростання виробництва косметики, читачкам часто радили зовсім інші засоби. Багато З них сучасному читачеві видадуться незвичайними і навіть небезпечними. Так, пігментні плями пропонувалося виводити пергідролем або аптечними мазями на основі білої ртуті, сулеми (хлорид ртуті) та сірки. Суху шкіру замість вмивання радили протирати абрикосовою олією чи свинячим салом. Жирну шкіру рекомендували двічі на день очищати водою з милом, після чого протирати розчином із яєчного білка, лимонного соку та горілки. Якщо не допомагало – вмиватися розчином нашатирного спирту. Для ефекту засмаги слід щодня протирати обличчя міцним настоєм чаю. Але жінки з села пригадують, що знали про ці поради, але в них зовсім не було часу ними скористатися. В Полтавських селах взагалі було мало і часу, і бажання, а косметики зовсім не було. За нею треба було їхати до найближчого великого міста.
Для видалення волосся з тіла жінка рекомендували спеціальні креми – “депіляторії”. Їх склад міг бути різним: наприклад, сірчистий натрій, розведений водою або спирт, змішаний зі скипидаром, йодом і рицинова олія.
Полтавці пригадують, що шампуні з’явилися лише на початку 60-х. Однак радянська преса згадує про них уже у першій половині 50-х. У «Робітниці» читачок застерігають від частого застосування шампуню, оскільки ці засоби сильно пересушують волосся. Сухе волосся рекомендує мити не частіше разу на тиждень, жирне — раз на десять днів. Всупереч поширеній думці, господарське мило на Полтавщині з цією метою майже не використовували.
