ЇЇ називали берегинею української пісні. Золотий голос з народу завоював прихильність не лише багатьох українців, а і шанувальників в усіх куточках планети. Але жінка, що вірила у силу української пісні та була щирою патріоткою своєї країни ніколи не мріяла про далекі краї – вона завжди хотіла творити на Батьківщині. Пісні, які співала Раїса Опанасівна складно уявити у виконанні інших співаків: “Я – козачка твоя”, “Ластівка”, “Ой, гарна я, гарна” – всі вони не втрачають популярності навіть після смерті вокалістки. Як починався її життєвий шлях? Як проста дівчинка з села змогла стати такою відомою і навіть отримати звання Героя України? Далі на poltavchanka.
Доїла корів та співала на все село
Раїса Опанасівна Корж (після заміжжя – Кириченко) народилась у селі Корещина, Полтавської області. Появу дівчинки сприйняли як благословення, адже народилась вона на світле свято Покрови – 14 жовтня, у тяжкі воєнні часи – 1943 року. Відомо, що у паспорті Раїси стояла інша дата – 14 листопада, зі слів матері при записі у селі зробили помилку. Майбутня співачка росла у люблячій та співочій родині. Дівчинка любила працювати руками, завжди допомагала по господарству матерії, доїла корів та доглядала за худобою. З самого дитинства Рая любила збирати навколо себе рідних, друзів, а іноді і просто односельців для того, щоб влаштовувати їм концерти. А іноді, коли хотіла побути наодинці та подумати про щось своє – вилазила на якесь дерево і годинами сиділа на ньому, щось наспівуючи. Голос у Раїси був особливий і досить гучний, тому в такі моменти її не складно було знайти. Так у душі юної особи зародилась мрія – стати артисткою. Але як “вибитись у люди” простій селянці? Тоді це було майже нереально, тому мало хто вірив, що щось вийде. Не маючи спеціальної музичної освіти, Рая Корж активно брала участь у шкільній самодіяльності, а коли підросла – виступала у сільському клубі, де мала навіть прихильників серед відвідувачів. Та реальність була трішки інакшою – після закінчення школи Раїса працювала дояркою на фермі. Доїти корів вона любила, проте надії на сценічне майбутнє не полишала.
Дуже несподівано талановитій красуні усміхнулася доля – до їхнього сільського клубу з концертом приїхав хор Кременчуцького автомобільного заводу. Керував колективом на той час відомий музикант та диригент Павло Оченаш, який випадково почувши спів Раїси запропонував їй приєднатись до колективу. Загорівшись від щастя, дівчина повідомила цю звістку батькам, але вони не радо сприйняли можливий переїзд дитини до Кременчука. Мало того, керівництво села було проти, бо: “Хто ж корів доїтиме?”. Для переїзду дівчині був необхідний паспорт, який працівникам колгоспів тоді не видавали, тому батькові Раїси довелось натиснути на односельців, щоб таки отримати документ. Так почались перші кроки на шляху до музичної кар’єри.
У Кременчуці Раїса не лише співала у хорі, а й працювала на автозаводі і вчилась у школі.
Як музика допомогла співачці зустріти свою долю
Співаючи у хорі Павла Оченаша, талановиту співачку швидко помітили й запросили працювати до Полтавської обласної філармонії. Там, у колективі “Веселка” молода красуня познайомилась із баяністом Миколою Кириченком. Хлопець одразу закохався у темноволосу красуню, яка співала розкішним мецо-сопрано. Уже через рік після їх знайомства пара одружилась. Своє кохання Раїса і Микола пронесли через усе життя – до самої смерті. Але, на жаль, спільних дітей так і не мали.
Кар’єра Раїси Кириченко
Молоде подружжя отримало запрошення від Анатолія Пашкевича, який згодом став керівником Черкаського народного хору. Саме там голос Кириченко розкрився на повну: солістку почали впізнавати, а на концертах просили співати на біс. Звісно що, не всім учасникам хору це подобалось, тому жінку недолюблювали та складали про неї плітки. Раїса тяжко сприймала подібні інтриги, однак виходячи на сцену – забувала про все. Глядачі настільки полюбили виконавицю, що іноді вона просто не могла піти зі сцени – їй довго аплодували та просили заспівати ще. Співала Кириченко улюблені українські пісні. Працюючи у складі хору Раїса Кириченко отримала звання спочатку заслуженої, а потім народної артистки України.
Невдовзі жінку почали запрошувати на гастролі по Україні та за її межами. Виконавши одного разу пісню про легендарну полтавку Марусю Чурай, Раїсу Опанасівну почали називати “Чураївною”. Вона стала обличчям української пісні: на кожному офіційному візиті найповажніших делегатів лунав голос Раїси Кириченко. Але за активним концертним життям забувалось завжди найважливіше – здоров’я. У артистки почались серйозні проблеми з нирками, її довго лікували, однак жінка не завжди слухалась лікарів – поспішала на концерти. Так, невдовзі, почались проблеми і з серцем. Останній сольний концерт співачки відбувся у 2004 році, а у лютому 2005 року берегині української пісні не стало. За декілька років до смерті, Указом Президента України Раїсі Кириченко було присвоєне звання Героя України – за внесок у розвиток української культури.
З думкою про людей
Варто зазначити, що Раїса Кириченко ніколи не мала “зіркової хвороби”, була людиною доброю та часто переймалась долею свого рідного села Корещини та його жителів. Попри щільний графік, завжди знаходила час навідатись до батьківського дому. Люди йшли до Раїси як на сповідь: вона ніби лікувала своїм голосом. Кажуть, що одного разу після чергового концерту до Раїси підійшли високопоставлені чиновники і запитали, що їй потрібно. Жінка без роздумів відповіла: “Мені – нічого, а ось якби у моєму рідному селі провели газ – я була б дуже вдячна”. Так у Корещині з’явився газ.
У 2002 році, за декілька років до своєї смерті, Раїса Кириченко добилась того, щоб у її рідному селі побудували церкву та відремонтували школу.
Таким чином, проста жінка з Полтавщини була не лише однією із найвідоміших співачок усіх часів, а й доброю людиною, патріоткою, активісткою і видатним громадським діячем, а її пісні назавжди залишаться у серцях прихильників…