“Вишивка, то не для заробляння коштів праця… Якщо у вас лише такий намір, то діла не буде…

Вишивка стала її долею абсолютно випадково. Уявіть собі, ця тендітна жінка на ім’я Тетяна Карамушка, яка створює просто нереальну красу, колись мріяла працювати… патологоанатомом. 

Одного дня, повідомляє сайт poltavchanka.info, коли вона — юна дівчина з Гадяча — зрозуміла, що з цією професією їй, на жаль, не подорозі, Тетяна чи то від образи, чи від розчарування тицьнула пальцем у сторінку газетних оголошень для абітурієнтів. Бо вже абсолютно не важливо було, між чим обирати. Але, мабуть, сам Бог скерував тоді її рукою і незабаром відправив до Художнього професійно-технічного училища №28 знаменитої на всі світи вишиваної Решетилівки…

Відкрила світу прекрасні грані свого таланту

У дитинстві вона бачила як сусідка по простенькому вишивала канвою. Мама і бабуня лиш гарно в’язали. А в решетилівському училищі вже найдосвідченіша на той час майстер Катерина Кирилівна Таранець відкрила Тетяні та її одногрупницям, майбутнім майстрам вишивки, просто неймовірний світ цього прекрасного мистецтва. У такої вимогливої виладачки не можна було шити погано!

Відтоді минуло більше 20 років. І наша героїня приросла до вишивання усією душею. Вона рік за роком постійно вдосконалювала свої вміння: створювала образи вишиванок в уяві, малювала на папері і втілювала голкою на полотнах шикарні вишиті композиції. У самоствердженні цій майстрині надзвичайно допоміг досвід співпраці із Заслуженою майстринею народної творчості України і членкинею Національної спілки майстрів народного мистецтва України Ніною Іпатій. 

Але Тетяна відчула, що може рухатися самостійним творчим шляхом, відгукнулася на побажання оточуючих і відкрила для світу надзвичайно прекрасні грані свого особистого таланту. На сьогодні вона досконало опанувала більше десятка технік вишивки, серед яких знаменита решетилівська “білим по білому”, а ще “вирізування”, “солов’їні вічка”, “зерновий вивід”, “прутиком з настилками”, “лиштви різновидні рахункові” і багато інших. 

Вишивані сорочки та сукні Тетяни Карамушки — ніжні, наче тендітні підсніжники навесні, або вишукано розмаїті чи стримано довершені — нині вдягають чимало решетилівців, навіть нерідко місцеві люди сім’ями “обшиті” в її ексклюзиви. Є вишиванки  майстрині й у Львові, та вже кілька — в Канаді. А ще, звісно, балувана на вишиване добро Тетянина рідня!

“Люблю це діло шалено!”

На створення шикарної блузи майстриня витрачає від двох до трьох місяців. І зазначає, що має чудову помічницю у рукотворній справі, яка перетворює спершу досконале мереживо на полотні власне на одяг. Це швачка вищої категорії і закрійниця Ольга Оверченко — здібна спеціалістка з моделювання і людина з теплою душею, яка своєю працею надихає працювати саму вишивальницю.

 “Люблю це діло шалено! Люблю вишивати! Тут у мене все лише по рахунку ниточок, стібочків, бездоганно треба підібрати кожну деталь. Бо усі ж техніки — рахункові. Якщо вгорі на одну ниточку схибиш, то внизу до ладу не зведеш і тоді все розпускай! Прийду з роботи втомлена і домашні справи ж ніхто не відміняв, але без вишивання не можу! Якщо поганий настрій — за вишивку зроду не сяду, бо однаково все розпускати доведеться. Для якої людини шию — то, працюючи, дуже сильно відчуваю  її характер. Якщо нитка плутається, не виходить вишивка, то відкласти треба. Більше всього її майбутній господар нині занедужав. Чужої вишиванки нікому міряти не раджу, бо на ній енергетика чужа, а молитва-оберіг, якою одіж намолена, призначається лиш її господарю. Згадую, одного разу вишила на замовлення жовто-блакитну сорочку і цей чоловік ніби собі долю напророкував: тепер він проявився як дуже активний волонтер”, — розповідає майстриня.

Кожному вона старається підібрати і втілити індивідуальний малюнок та дібрати його модель. І ой як не любить вишивати узори інших майстринь. Та й нащо їх позичати, коли свого добра он який стос у папці? Там і улюблені етнічні малюнки, квіти, геометричні, абстрактні узори й багато іншого. 

“Але вишивка, то не для заробляння коштів праця, то не бізнес. Авто чи будинок на цьому не надбаєш. Якщо у вас лише такий намір, то діла не буде, і не починайте! То праця важка й затяжна. Зорові і спині на збиток. Вона потребує уважності, вимогливості, бажання, внутрішнього налаштування на успіх”, —  наголошує жінка. 

Вишиванки — одяг не лише для свята

“Веснянка”, “Троянда”, “Павутинка”, “Сніжинка”, “Мудра сова”, “Колосок”, “Маків цвіт”… Усі її блузи і сукні мають імена. А найдорожча серед них (мається на увазі для душі майстрині), певно, — вишиванка “білим по білому”  “Польові квіти”. Три тижні для неї узори малювала і ще три місяці шила усю її від гори до низу для синової однокласниці. І як же приємно було майстрині, коли дівчина вступила у столичний виш і на змаганні між київськими вузами на День вишиванки її витвір визнали найкращим!

Але Тетяна говорить, що вишиванки — це одяг не лише для свята. Шиє їх лише на натуральних тканинах, французькими нитками муліне і додає, що їх можна і  треба носити повсякчас і повсякдень. Ось як пояснює: “Льон ностять по двадцять, тридцять і більше років. Він любить, коли його перуть, крохмалять і постійно одягають. А коли лежить у шафі, то жовтіє і тьмяніє. Натуральні тканини можна виварювати і відбілювати. В них комфортно у будь яку пору року. А щоб тканина не так жмакалася, можна використовувати поєднання льону з бавовною. Найкращі виробники якісних льняних тканин — Україна, Франція, Італія.”

Без Бога — ні життя, ні — вишивки

Тетяна — дуже вимоглива до себе. Вважає: якщо хочеш, щоб робота була зроблена гарно — зроби її сама. Вона не замислюючись називає вишивку сенсом свого життя. Хоча досі не вишила власну вишиванку, обіцяючи це собі щороку, й ніяк не завершить давно розпочату сукню…

“Все я за роботою для людей, — пояснює майстриня. — Скільки вже списано олівців, стерто ластиків, скільки вишито полотен… Та ніколи не вишиваю без Бога. Бо без Нього — ні життя, ні — вишивки. Моя бабуся Маруся дуже віруюча була. І я вірю, і кожну вишиванку з молитвою вишиваю. Нехороших людей від мене Бог відводить, а хороших приводить. А недавно моя намолена вишиванка з’явилася в якогось невідомого мені солдата. Під час благодійної акції майстринь я радо віддала її з листом вдячності. Нехай радує й оберігає…”

.