Історія Катерини Скаржинської — це захоплива розповідь про життя та долю однієї з найвидатніших міщанок минулого, чия діяльність і постать залишили помітний слід в історії свого часу. Ця жінка була не просто представницею міщанського стану, а й активною учасницею громадського, культурного та благодійного життя. Дізнаємося про походження міщанки, про події, які відбувалися в її житті, та про те, чому вона померла у забутті. Далі на poltavchanka.
Дитинство майбутньої меценатки
Катерина Миколаївна фон Райзер народилася 19 лютого 1852 року у селі Постав-Мука, що за 50 кілометрів від міста Лубни Полтавської губернії, в родині великого землевласника й представника старовинного дворянського роду німецького походження Миколи Вільгельмовича фон Райзера. Предки його ще у XVII столітті переселилися до Російської імперії. Мати майбутньої знаменитості — Катерина Петрівна Лодигіна-Кир’якова — походила із заможної дворянської родини Замолозького краю Тверської губернії. Історики стверджують, що як посаг за нею надали понад 1800 десятин землі та інші багатства.
Спадок Миколи Вільгельмовича був значно скромнішим. Його покійний батько Вільгельм Ульріх фон Райзер заповів йому 49 селянських душ у Постав-Муці зі 193 десятинами та 1 334 квадратними сажнями землі, а також степ Славінських на 80 десятин і 27 душ селян. Окрім цього, йому дісталися землі в П’ятигірцях. Катерина Петрівна Лодигіна отримувала чималі прибутки з оренди своїх чорноземів у родовому маєтку Микільське, тому регулярно жертвувала кошти на благодійність.
Мати Катерини Миколаївни була досить самостійною жінкою. За її ініціативою у Микільському було відкрито початкове училище та лазню. Вона виділила кошти на запаси хліба для бідноти, якими заповнила кілька комор. Згодом жінка відкрила фельдшерський пункт, під який віддала садибний будинок. Батько Катерини Миколаївни помер у молодому віці, тож усіма справами займалася його вдова.
Після загибелі чоловіка Катерина Петрівна разом із матір’ю та дітьми — Катериною, Анастасією та Михайлом (за деякими даними — Миколою) — переїхала на Полтавщину.
За спогадами родичів та істориків
Педагог і спортивний діяч, а також один із засновників Міжнародного олімпійського комітету Олексій Дмитрович Бутовський писав у своїх мемуарах, що діти й онуки роду фон Райзерів були православними, спілкувалися виключно російською мовою, забувши німецьку, якою розмовляли їхні предки. При цьому він зазначав, що їм була чужа патріархальна недбалість, притаманна тоді багатьом заможним дворянам.
У родині фон Райзерів усе було пристойно, чинно й шляхетно. У побуті панували порядок і чистота. Меблі були солідні, навіть вишукані. Кожен предмет у домі мав своє місце. Бутовський був переконаний, що найкращі людські чесноти майбутня меценатка успадкувала саме від матері. Вона зростала турботливою та щедрою дівчинкою.
Своєю чергою, член Полтавської вченої архівної комісії з дослідження історичних подій на Полтавщині, краєзнавець Матвій Астряб у своїй книзі «Громадські досягнення Райзерів» писав, що вже у 14-річному віці Катерина Миколаївна заснувала в селищі Микільське народне училище. До цього навчального закладу вона запросила найкращу вчительку з Санкт-Петербурга, встановивши їй зарплату, яка в кілька разів перевищувала оклад земських педагогів того часу.
У цьому ж училищі багато працювала й сама засновниця. У Микільському юна Катерина Миколаївна відкрила лікарню, щоб полегшити страждання селян. Кажуть, що молоду просвітницю надихнули слова Івана Тургенєва: «Наш час не нам належить… А всім, кому в нас є потреба».
Цей вираз зігрівав душу Катерині все її подальше життя. Вона лікувала бідних, шила їм одяг і мирила селян у побутових сварках.
Освіта Скаржинської
У дитинстві Катерина Миколаївна здобула добру домашню освіту. Вона швидко опанувала німецьку та французьку мови. Багато часу проводила у домашній бібліотеці. У батьківському домі часто бували інтелектуали, серед яких — професор геології Костянтин Феофілактов, який першим склав геологічну карту Київської губернії. Кажуть, він став одним із головних наставників майбутньої меценатки.
Спочатку родина покійного генерал-майора фон Райзера мешкала у маєтку Круглик, придбаному у Лубенському повіті Полтавської губернії. Однак у 1863 році Катерина Петрівна разом із матір’ю Варварою Петрівною повернулася до родового маєтку в селищі Микільське Тверської губернії. Узимку юна міщанка часто виїжджала до Санкт-Петербурга або Москви, де навчалася у найкращих викладачів.
Її бабуся — Варвара Петрівна Лодигіна — служила фрейліною Двору Його Імператорської Високості. Через це вона мріяла бачити онуку статс-дамою при царському троні. Втім, свої плани на юну Катерину Миколаївну мали майже всі родичі. Вона ж обрала інший шлях.
Юність і заміжжя Катерини Скаржинської
У віці 12 років дівчина вирішила присвятити своє життя благодійності. Вона дуже прагнула допомагати стражденним і бідним людям. У той час вона захопилася читанням Святого Письма. Ймовірно, саме ці знання схилили її не до світських розваг, а до самовідданого служіння знедоленим і безнадійно бідним. Вона щиро тягнулася до науки та просвіти, вважаючи їх інструментами, що можуть полегшити життя й працю селян. Тривалий час серце Катерини було наповнене винятково християнською любов’ю, однак одного дня вона зустріла чоловіка.
У 1869 році у Круглику Лубенського повіту Катерина познайомилася з молодим сусідом — конезаводчиком Миколою Георгійовичем Скаржинським, який походив із дворянсько-козацької родини з польсько-українським корінням. Новий знайомий та його друзі — представники освіченої інтелігенції — надихнули дівчину на продовження освіти. Вона вступила до жіночої гімназії у Лубнах, але цього їй виявилося замало, і незабаром вона стала слухачкою Бестужевських курсів у Санкт-Петербурзі.
У 1874 році, у віці 21 року, Катерина фон Райзер взяла шлюб із Миколою Скаржинським. Після весілля подружжя вирушило до Північної Пальміри (Санкт-Петербурга), а у 1879 році чоловіка меценатки перевели на службу в Україну. Як писав краєзнавець Матвій Астряб, шлюбний союз не завадив гарячому дівочому прагненню служити на благо бідних, а навпаки — додав ще більшого розмаху.
Життя у Лубенському повіті
У Круглику Катерину Миколаївну вразила бідність місцевого населення. Вона ще з більшим запалом узялася до благодійності. Цікаво, що у родовому маєтку Скаржинські жили в окремих будинках. Історики зазначають, що на ті часи подружжя не соромилося так званого «відкритого шлюбу», коли кожен мав право на інші стосунки. У таких сім’ях не було ні ревнощів, ні ворожнечі. Ба більше, попри таку модну естетику вільного кохання, у шлюбі Скаржинських народилося п’ятеро спільних дітей — Катерина, Ольга, Олександр, Наталія та Ігор.
У віці 26 років Катерина Миколаївна захопилася українським народним мистецтвом і навіть почала збирати колекцію національних артефактів. У 1880 році меценатка відкрила перший приватний музей на території Лівобережної України. До того часу вона вже близько п’яти років була колекціонеркою різних раритетів.
Спочатку колекція Скаржинської розміщувалася в одній із кімнат житлового будинку подружжя, але вже у 1885 році вона розширилася до двоповерхової будівлі з шістьма виставковими залами. На початку XX століття приватний музей Катерини нараховував не менше 20 000 експонатів. Окрім того, у закладі була бібліотека на кілька тисяч томів різноманітних книжок.
Чим займалася Скаржинська?
Катерина Миколаївна брала участь у різних археологічних семінарах і ознайомчих поїздках. Вона спілкувалася з багатьма вченими Російської імперії. Історики впевнені, що Скаржинська особисто брала участь у розкопках поблизу Лубен, переважно — на так званій Лисій горі. Також вона очолювала різні експедиції, які проводили дослідження на території Посулля.
У 1898 році Скаржинська збудувала на власному подвір’ї шкільний будинок, який місцеві жителі жартома називали «університетом». У ньому вона відкрила бібліотеку, шкільний музей, лабораторію, дитячі ясла та рекреаційний зал.
Катерина Миколаївна встигала вести дискусії у наукових товариствах, займалася видавничою діяльністю, брала участь у різноманітних виставках. При цьому вона продовжувала опікуватися школою, лікарнею та навіть столярною майстернею. У 1903 році меценатка запропонувала свою колекцію Лубенському земству. Щоправда, висунула умову: їй мають надати довічне право участі у роботі музею та збудувати нове приміщення. Влада відхилила таку примітну пропозицію. У результаті колекція перейшла до природничо-історичного музею Полтавського губернського земства.
У Круглику на кошти меценатки відкрили бібліотеку та аматорський український театр. Після знайомства з українськими колекціонерами Тарновським і Мазаракі Скаржинська почала активно брати участь у виставковій діяльності. Меценатку обрали членкинею кількох наукових товариств.
Життя за кордоном
Після смерті чоловіка Катерина Скаржинська разом з дітьми переїхала до Швейцарії. За кордоном вона продовжила займатися благодійною діяльністю. Вдалині від рідної землі меценатка допомагала політичним емігрантам, опікувалася притулками, школами та їдальнями. Ба більше, у Лондоні, Парижі та Брюсселі Катерина Миколаївна власним коштом відкрила кілька друкарень. У Давосі вона облаштувала санаторій для хворих на туберкульоз.
Крім того, Скаржинська за кордоном працювала над виданням журналу «За кордоном». У Женеві Катерина Миколаївна заснувала Союз російських емігрантів. Для вигнанців це стало місцем зустрічі, де вони навчалися підтримувати одне одного. Дбаючи про долю мігрантів, меценатка відкрила у Лозанні Робітничий дім, придбавши для нього чотириповерхову будівлю. Цілих два роки вона утримувала його власним коштом. У Швейцарії Скаржинська створила цілу мережу благодійних їдалень для тих, хто був змушений тікати з Росії.
Повернення і смерть Скаржинської
Після дев’яти років життя за кордоном меценатка розчарувалася як у революціонерах, так і в більшовиках, усвідомивши, що її просто використали. Крім того, Скаржинську спіткало ще одне серйозне випробування: полтавське дворянство одностайно ухвалило рішення про арешт її майна. Причиною назвали фінансування революції та розтрату коштів. Це рішення в одну мить перетворило мільйонерку на жебрачку.
Після початку Першої світової війни Катерина Миколаївна повернулася до України. Останні роки свого життя жінка провела у Лубнах. Комуністи, які прийшли до влади, призначили Скаржинській невелику персональну пенсію, однак згодом позбавили її фінансового забезпечення за клопотанням голови ВУЦВК Петровського.
Катерина Миколаївна Скаржинська померла, забута всіма, влітку 1932 року. На той момент меценатці був 81 рік.
Джерела:
- https://zmist.pl.ua/news/pershyj-pryvatnyj-muzej-poltavshhyny-shho-stalosya-z-jogo-unikalnymy-kolekcziyamy
- https://poltava.to/project/7671/
- http://www.nbuv.gov.ua/node/4656
- https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3182040-katerina-skarzinska-selanska-rozradnica.html
- https://povaha.org.ua/doslidnytsya-i-metsenatka-kateryna-skarzhynska-zhyttya-nache-ruh-proty-vitru/