Свята — це дзеркало епохи. Вони не лише відображають традиції, уклад життя й систему цінностей, а і яскраво демонструють, як змінювались погляди суспільства. У XX столітті Полтавщина пройшла шлях від гучних ярмарків дореволюційного часу до масштабних радянських демонстрацій і повернення релігійних урочистостей наприкінці століття. Кожне десятиліття залишало свій слід: одні свята зникали, інші — з’являлися, трансформувалися, набували нового змісту. Дізнаємось, де збиралися полтавці, яких традицій вони дотримувалися і чим жило суспільство у святкові дні. Далі на poltavchanka.
Дореволюційний період на Полтавщині
На Полтавщині до революції 1917 року святкування мали глибокі релігійні та народні корені. Основу календаря складали православні свята, які органічно поєднувалися з дохристиянськими обрядами, переданими з покоління в покоління. У кожному селі добре знали, коли святити воду на Водохреще, нести кошики до церкви на Великдень чи колядувати на Різдво. Ці дати мали сакральне значення, і до них готувалися заздалегідь.
У полтавських селах особливо шанували великі релігійні свята — Різдво, Великдень, Трійцю, Спаса, Покрову, а також дні святих покровителів сіл і храмів. У такі дні відбувалися масові богослужіння, хресні ходи, а після — народні гуляння з піснями, танцями, іграми й застіллями. Велику популярність мали вечорниці та свято Івана Купала. Ці святкування, на які збиралася молодь, часто тривали кілька днів.
Особливе місце займали ярмарки, присвячені до релігійних або храмових свят. Найвідомішими на Полтавщині були Лубенський, Миргородський та Полтавський ярмарки, що збирали не лише місцевих мешканців, а й торговців та гостей з інших губерній. Тут продавали худобу, ремісничі вироби, солодощі, тканини, прикраси, а також виступали музики, лялькарі й скоморохи.
У святкових заходах брали участь усі — і селяни, і поміщики. Сільські мешканці вдягали найкращий одяг, співали, водили хороводи, домовлялися про сватання та весілля.
Свята у ранньому Радянському Союзі
Після приходу до влади більшовики скасували стару релігію, але створили нову — комуністичну. Проте радянська влада швидко зрозуміла, що повністю відмовити людей від минулого неможливо, тому з часом її політика стала м’якшою. До старих свят додали нові дати. Владу цікавило, щоб люди святкували їх у трудових колективах. Так з’явилася традиція святкувати Новий рік 1 січня з ялинкою — колишнім атрибутом Різдва. 1 травня влаштовували демонстрації до Дня Інтернаціоналу, пізніше — Дня солідарності трудящих, а 7 листопада відзначали річницю Жовтневої революції.
У 1920-х роках церковний шлюб втратив юридичну силу. Його вирішили замінити так званим «червоним весіллям». На відміну від традиційного, це було не родинне, а суспільне свято. Організацією таких свят займався переважно комсомол. Урочистості проходили без білої сукні та обручок, але з агітаційними плакатами. Роль «священника» виконував партійний секретар, який виголошував промову. У подарунок молодята зазвичай отримували політичну літературу.
Також у СРСР з’явились «звіздини» — заміна християнським хрестинам. Вони проводилися у клубах чи на підприємствах, де керівники комсомолу вітали батьків, а дітям давали імена на честь революції чи партійних діячів.
Проте на Полтавщині ці новації не прижилися. У сільській місцевості панував консерватизм, і люди не поспішали змінювати багатовікові традиції. У той час як у містах нові ритуали ще викликали інтерес у робітничої молоді, в селах трималися звичного укладу.
У період нової економічної політики (1921–1924) режим став дещо ліберальнішим. Контроль за «правильним» святкуванням послабили. А вже у 1943 році радянська влада взяла курс на часткове відновлення стосунків із церквою — і це покращило становище вірян.
Скромні урочистості у роки Другої світової війни
У воєнні роки святкове життя на Полтавщині, як і по всій Україні, майже завмерло. Полтавці здебільшого обмежувалися сімейними святкуваннями або й зовсім нічого не відзначали. Люди жили в умовах окупації, евакуації, фронту, постійної небезпеки й нестачі найнеобхіднішого. Більшість чоловічого населення була мобілізована, а жінки, діти та літні люди важко працювали й долали труднощі життя під окупацією.
У прифронтовій і тимчасово окупованій Полтавщині святкування відбувалися виключно у родинному колі, без розмаху. Релігійні свята у селах іноді відзначалися потай — як вияв надії й віри у порятунок. Люди згадували традиції, співали колядки чи великодні пісні, але робили це обережно, аби не привертати уваги окупантів.
Перемога і нове свято на Полтавщині
Завершення радянсько-німецької війни принесло на Полтавщину новий, головний на наступні десятиліття день — День Перемоги, який відзначали 9 травня. У 1945 році це свято пройшло в атмосфері великого емоційного піднесення, сліз радості й скорботи. У містах і селах організовували мітинги, молебні, пам’ятні заходи на честь загиблих. Люди виходили на вулиці, слухали повідомлення по радіо, обіймалися, плакали та дякували тим, хто повернувся з фронту. Зазвичай перемогу у Полтаві святкували на вулиці, що тепер має назву Європейська.
Проте вже в наступні роки 9 травня стало більш формалізованим — частиною радянського святкового календаря, з обов’язковими виступами партійного керівництва, врученням нагород ветеранам, шикуванням піонерів і святковими концертами.
Відновлення святкувань із радянським ухилом
У повоєнні 1950-ті роки святкове життя на Полтавщині поступово почало відновлюватися, але вже з яскраво вираженим радянським ідеологічним забарвленням. Окрім Дня Перемоги, у країні знову почали відзначати 1 травня — День солідарності трудящих, 7 листопада — річницю Жовтневої революції, 8 березня, Новий рік. Відроджувалися традиції святкових демонстрацій, урочистих зборів у клубах, хорових концертів, вистав, вручення грамот і подяк.
Релігійні свята, які колись були ключовими у житті полтавських громад, офіційно не визнавалися й витіснялися або маскувалися під світські заходи. Наприклад, на Великдень у деяких селах замість церковної служби проводили збори в клубі, присвячені весняному посіву чи досягненням колгоспу. Водночас багато полтавців продовжували святкувати Різдво, Великдень, Спаса, Покрову — щоправда, здебільшого у колі найближчих людей.
Перебудова, повернення церковних і народних свят
Період перебудови, започаткований Михайлом Горбачовим у середині 1980-х років, став поворотним моментом у святковій культурі Полтавщини. У містах і селах регіону знову почали відкрито святкувати Великдень, Різдво, Трійцю, Покрову. Замість колишніх таємних святкувань у родинному колі, віряни тепер вільно відзначали церковні дати. Полтавці з радістю прикрашали оселі, пекли паски та проводили інші традиційні обряди. Люди дедалі частіше збиралися разом не за вказівкою «згори», а з власної ініціативи.
У школах і закладах культури змінився зміст урочистостей — замість доповідей про досягнення п’ятирічок почали проводити концерти з народною музикою, виставки художників-аматорів. У цей час на Полтавщині були здійснені перші спроби святкування національних дат.
Згасання радянських традицій у Полтаві
Наприкінці 1980-х років радянські свята майже втратили свій колишній пафос і значення. Демонстрації на 1 травня та 7 листопада ще проводилися, але дедалі більше перетворювалися на формальні заходи. Люди часто сприймали їх як додатковий вихідний, а не як ідеологічну подію. Піонерські збори, мітинги, урочистості з нагоди річниць Комуністичної партії втратили актуальність, особливо серед молоді, яка прагнула змін і свободи.
Поступово зникала централізована організація свят. Місцева влада перестала активно втручатися у культурні ініціативи, а жителі Полтавщини дедалі частіше самі обирали, що, де і як святкувати. У цей час почав формуватися новий, більш національно орієнтований та індивідуалізований підхід, який стане основою святкової культури вже у незалежній Україні.
Новий рік у радянській Полтавщині
Найулюбленішим і найочікуванішим святом у радянській Україні був Новий рік. Вихідним днем його офіційно оголосили лише 23 грудня 1947 року указом Президії Верховної Ради СРСР. Полтавців приваблювала не лише атмосфера ялинок, блискучого дощику, подарунків, «Блакитного вогника» по телевізору й традиційного олів’є з мандаринами на столі, а й аполітичний характер цього свята. На Новий рік від них не вимагали виходити на площі з портретами постарілих вождів і вигукувати «ура!», як це було на 1 травня чи 7 листопада. Серед загальної заідеологізованості Новий рік сприймався як єдине справжнє свято, коли кожен міг хоча б на кілька днів забути про пильну увагу з боку політичного керівництва.
У Полтаві Новий рік завжди відзначали з розмахом. З кінця грудня місто прикрашали ялинками, гірляндами, зірками та червоними прапорами. Центральну ялинку встановлювали на Театральній площі або у Парку культури та відпочинку. В установах, школах і будинках культури проводилися новорічні ранки, вечори та карнавали, де виступали Дід Мороз і Снігуронька, які вручали дітям подарунки.
Попри дефіцит, господині накривали святкові столи. Традиційними стравами були олів’є, оселедець під шубою та холодець. Свято мало родинний, теплий характер. Люди збиралися у тісному колі, обмінювалися подарунками, загадували бажання й вірили, що Новий рік обов’язково принесе щось добре.
Міжнародний день боротьби за права жінок
Ще одним улюбленим святом на Полтавщині було 8 березня. Вихідним днем його визнали лише у 1965 році. Після цього радянські жінки почали святкувати його вдома. Це стало переломним моментом у сприйнятті свята у суспільстві. Звичне висвітлення трудових досягнень жінок на підприємствах поступово відійшло на другий план. Натомість акцент почали робити на вшануванні жіночої краси й тих рис, які робили жінок чудовими берегинями домашнього затишку.
Замість зборів представниці прекрасної статі тепер приймали привітання від коханих чоловіків. Найчастішим подарунком були квіти та цукерки.
Ба більше, цього дня чоловіки приміряли на себе роль господаря дому: зранку дарували квіти, потім готували сніданок і обід для всієї родини. Діти також не були осторонь — у дитсадках і школах виготовляли подарунки для мам, а вдома допомагали батькові. Полтавським жінкам залишалося лише гарно вбратися й насолоджуватись домашнім затишком.
Травневі свята на Полтавщині
До першотравневих свят полтавські міста і села у радянські часи готувалися заздалегідь. У трудових колективах підбивали підсумки соціалістичного змагання та проводили урочисті збори, на яких нагороджували кращих. Також відбувалися святкові концерти з наочною агітацією. Напередодні свят на Полтавщині проводили суботники та недільники, коли наводили порядок після зими. Вулиці прикрашали червоними прапорцями, лозунгами та ілюмінацією. У місцях проведення демонстрацій влада встановлювала трибуни для місцевих керівників і почесних гостей.
Наприклад, у Полтаві на Першотравень 1975 року встановили двоярусну трибуну з піднятою центральною частиною і боковими крилами. Біля конструкції на 100 метрів з обох боків вибудовувалися шеренги курсантів військових училищ. З цієї трибуни виступали партійні, профспілкові та комсомольські керівники. Під час демонстрацій поруч перебували командири військових училищ і кращі курсанти. Крім того, тут знаходилося місце і для передовиків виробництва, і для відмінників серед студентської молоді.
З 1980 року і до останнього параду святкові демонстрації у Полтаві проходили вулицею Соборності — від Сінної до Корпусного парку. З 1991 року травневі демонстрації перетворилися на мітинги, а згодом це свято полтавці відзначали вже по-своєму.
Зазвичай жителі регіону збиралися на дачах або виїжджали на природу, де відпочивали сім’ями, готуючи шашлики. Нерідко травневі свята полтавці використовували для садових і городніх робіт.
Джерела:
- https://poltavawave.com.ua/p/virymo-tilky-v-lenina-yak-na-poltavshhyni-popry-zaborony-sovyetiv-potajky-svyatkuvaly-velykden
- https://www.visnyk.poltava.ua/news/viktoryna-znaiu-poltavu-i-pryjdut-uliubleni-travnevi-sviata/
- https://www.visnyk.poltava.ua/news/poltava-1974-popovych-shle-pryvit-barvy-velykoho-sviata-novyj-fontan/
- https://gazeta.ua/articles/history/_pid-stolami-na-stovpah-i-plotah-yak-vidpochivali-v-srsr-u-19601980h/1046055
- https://life.telegraf.com.ua/ukr/life/2024-05-11/5851366-zvizditi-a-ne-khrestiti-yak-v-srsr-borolisya-z-davnim-khristiyanskim-zvichaem-foto
- https://www.svoboda.org/a/nostaljgicheskoe-eduard-topolj-o-zhizni-v-strane-sovetskoy/32117711.html