У XX столітті на Полтавщині Маланка була не просто зимовим святом — це було яскраве та багатогранне проявлення народної культури, де кожен костюм, маска та ритуал мали особливе значення. Маланку відзначали з піснями, танцями та щедрівками. У селах з особливою ретельністю готували вбрання та маскарадні образи, передаючи традицію з покоління в покоління. Це свято об’єднувало громаду, зберігало давні вірування та одночасно відображало зміни в житті людей у непрості періоди XX століття. Далі на poltavchanka.
Що це за свято?
Свято Маланки має глибоке історичне коріння, що сягає дохристиянської епохи. Його джерела пов’язані з давніми календарними обрядами, присвяченими проводам зими та зустрічі нового сонячного циклу. У цей період люди прагнули задобрити сили природи, забезпечити родючість, захистити господарство та сім’ю від злих духів. Ритуальні маскаради, хороводи, пісні та колядки слугували водночас способом веселої розваги та символічним обрядом очищення, оновлення й захисту.
З прийняттям християнства Маланка поступово інтегрувалася в релігійний календар, зберігаючи дохристиянські елементи та обрядову символіку. Свято стало пов’язаним із Днем святої Маланки (31 грудня за старим стилем, напередодні Нового року), що дозволило народній традиції вижити в умовах нового релігійного середовища. Іншими словами, Маланка виявилася унікальним синтезом язичницьких і християнських обрядів, де пісні, костюми та маски продовжують нести сакральне значення, попри ігрову та розважальну форму свята.
У календарному циклі українських народних свят Маланка займає особливе місце. Вона належить до зимового циклу, поряд із Різдвом та Щедрим вечором, і знаменує перехід від старого року до нового. Цей перехід супроводжується колективними ритуалами, коли учасники маскарадних процесій обходять домівки односельців, співаючи щедрівки, бажаючи здоров’я, щастя та добробуту.
Святкування відрізняється в різних регіонах України, відображаючи локальні звичаї, діалекти, костюми та музичні традиції. На Полтавщині, завдяки родючій сільській культурі та багатству народної музики, свято набуло своїх характерних рис.
Вбрання та маскарадні костюми на Полтавщині
На Полтавщині у XX столітті святкування Маланки було немислимим без яскравих, колоритних вбрань і маскарадних костюмів. Їх створювали з підручних матеріалів, при цьому кожна деталь мала символічне значення й відображала місцеві традиції.
Основою костюмів ставали елементи народного вбрання: лляні сорочки, святкові сарафани, вишиті передники та пояси. На них часто нашивали стрічки, бахрому та шматочки різноколірної тканини, створюючи ефект пишності та руху під час танців і ходів. Для чоловіків костюми включали широкі штани, сорочки та накидки, часто прикрашені кольоровою тканиною та хутром.
Особливе місце займали маски та головні убори. На Полтавщині популярними були маски тварин — ведмедя, кози, коня — а також казкові персонажі та карикатурні образи. Коза та Маланка вважалися символами родючості та багатства майбутнього року. Маски виготовляли з дерева, пап’є-маше, тканини, прикрашали пір’ям, хутром і фарбами. Їхнє носіння не лише приховувало особу учасника, а й посилювало магічний вплив ритуалу. Вважалося, що образ, прийнятий через маску, здатен відлякати злих духів та привабити удачу.
Важливою частиною костюмів були взуття та аксесуари. Часто використовували шкіряні чоботи, валянки, дзвіночки на поясах і рукавах. Звуки дзвіночків супроводжували рухи учасників, створюючи ритм танців та обрядових дій.
Особливість полтавських нарядів полягала у їх різноманітті та індивідуальності. Кожне полтавське село мало свої відмінні елементи, а майстрині гордилися вмінням створювати костюми, які поєднували красу, функціональність та обрядове значення.
Слід зазначити, що на Полтавщині за часів СРСР свято Маланки зберігалося як народна традиція і майже не піддавалося тиску з боку влади. Люди продовжували щедрувати, водити козу, переодягатися та влаштовувати гуляння, хоча держава намагалася обмежити релігійні та «буржуазні» обряди, намагаючись адаптувати їх до радянських свят.
Особливості святкування Маланки на Полтавщині
На Полтавщині Маланку відзначали з 13 на 14 січня, у день преподобної Меланії, коли дохристиянські обряди щедрування поєднувалися з християнськими традиціями. Це свято, також зване Щедрим вечором, було одним із ключових у календарному циклі українських народних свят.
Головним обрядом вечора було приготування щедрої куті — скоромної страви, що відрізнялася від пісної різдвяної «багатої» та «голодної» куті перед Хрещенням. У Полтавській області до традиційної пшениці або ячменю додавали масло або смалець, а іноді й компот. Святковий стіл включав різноманітні пироги з м’ясною або капустяною начинкою, вареники та інші скоромні страви.
Невіддільною частиною свята було щедрування — обхід дітей та молоді по селу з привітаннями, піснями та побажаннями добра, миру й врожаю. Щедрівки починали співати вже вдень. Першими до домівок ходили маленькі діти з простими віршами. Господарі давали їм символічну плату. Ввечері на обхід виходила молодь, переважно хлопці, які переодягалися у традиційні для Маланки костюми.
Особливу роль на Полтавщині відігравали маскарадні обряди. Серед персонажів виділялися коза, що символізувала циклічність природи, смерть і відродження, а також Маланка. За словами етнографа Марини Кондратенко, в інших регіонах України роль Маланки виконували переодягнені молоді хлопці, тоді як на Полтавщині її здебільшого грали дівчата. Популярними були також образи діда, цигана, баби та інших персонажів, з якими розігрувалися гумористичні сценки.
Маланка та щедрувальники обходили майже всю вулицю. Якщо вони не приходили в хату, це вважалося образою для господарів. У відповідь молодь отримувала подарунки: гроші, хліб, пряники та солодощі. Кошти могли залишатися у щедрувальників або жертвуватися церкві.
Особливе місце займали ворожіння, які проводили незаміжні дівчата. Серед них — кидання чобота через хату, рахунок кроків із пророчими словами, а також ворожіння уві сні. Полтавки використовували скриньки або гребінці для виклику судженого. Юнаки спостерігали за розмовами сусідів, щоб дізнатися, чи одружаться вони цього року.
Як на Маланку гадали та посівали?
Традиції ворожінь і посівання на Маланку займали особливе місце в обрядах Полтавщини. Вони поєднували веселощі, магічний зміст і символіку майбутнього року. До світанку молоді хлопці обходили хати, щоб «посіяти» зерно. Ніч вважалася часом темних сил, тому посів символізував світлий і добрий початок. Важливим був сам ритуал: зерно діставали з особливої рукавички, куди Миколай приносив дітям подарунки. Рукавичка розглядалася як символ родючості та достатку. Посівали виключно житом, пшеницею або вівсом — горох вважався небажаним, бо «на сльози».
Зерно кидали в хати, супроводжуючи посів побажаннями здоров’я, багатства та плідного року. Цей обряд об’єднував сільську громаду і був свого роду символічним очищенням простору від злих сил.
Не менш популярними на Маланку були ворожіння, що починалися ще в грудні — на Катерину (5 грудня) і Андрія (13 грудня), а продовжувалися на Новий рік, Різдво та Щедрий вечір. Попри позицію церкви, традиція зберігалася як частина народної культури.
Дівчата використовували найрізноманітніші способи передбачення майбутнього. Одним із популярних було спостереження за зірками: вони рахували їх до певного парного числа та вірили, що це передбачає заміжжя. Також застосовували «підручні методи» — приносили дрова з амбарів чи хлівів, рахували кілки в плетнях, при цьому промовляючи: «Вдівець — молодець», і на якому слові закінчувався плетень, таку й долю мала дівчина.
Особливу увагу приділяли «дідуху», що стояв у кутку хати до Хрещення. З нього витягували колосок і дивилися, якщо пшениця — ще рік залишатися незаміжньою, а якщо ячмінь — заміжжя близько. Іноді дівчата клали в миски нитки, кільця, сережки або шматок хліба, накривали хусткою й випадково витягували предмет — за ним передбачалася доля.
Деякі вдавалися до «чорної магії»: гадали на свічках, спалювали папір, проте такі ворожіння мали радше жартівливий та ігровий характер. Хлопці нерідко втручалися в процес, намагалися налякати або пожартувати над дівчатами, що додавало обряду веселощів та інтриги.
Маланка: від минулого до сьогодення
Маланка на Полтавщині у XX столітті — це унікальне поєднання давніх язичницьких обрядів, християнської традиції та місцевої народної культури. Яскраві костюми, маски, щедрівки, ворожіння та святкові страви створювали особливу атмосферу, об’єднуючи людей, захищаючи господарство та сім’ю й наповнюючи зиму радістю та символічним змістом. Це свято є яскравим прикладом того, як народна культура зберігається і трансформується через покоління, залишаючись важливою частиною життя регіону.
Слід зазначити, що на Полтавщині Маланку продовжують святкувати й у XXI столітті. У містах і селах регіону на цей день влаштовують справжні гуляння та навіть фестивалі. Місцеві артисти виступають на вулицях, організовуючи театралізовані дійства, учасниками яких стають усі охочі. Нещодавно свято перенесли на 31 грудня. Маланка залишається живим прикладом того, як народна культура зберігається і трансформується через покоління, поєднуючи давні символи, християнські традиції та місцеві особливості Полтавщини.
До речі, раніше стало відомо, як розважалися полтавці у радянські часи.
Джерела:
- https://jewish.kiev.ua/content/malanka-davne-ukrayinske-svyato-z-dohristiyanskih-chasiv/
- https://www.fejerverk-mrij.in.ua/poltavska-malanka-yaka-vona/
- https://suspilne.media/poltava/197619-sob-ci-tradicii-zberigalisa-u-poltavi-vlastuvali-hodu-zi-sedrivkami/
- https://suspilne.media/poltava/95496-malanka-abo-sedrij-vecir-tradicii-svatkuvanna-na-poltavsini/
- https://irt.pl.ua/news/28147/