Катерина Антонович-Мельник — видатна українська археологиня, громадська діячка та краєзнавиця, чиї дослідження залишили помітний слід в історії науки. Разом з Анастасією Карцовою (до шлюбу Міклашевська) вона належить до перших двох жінок в Україні, які проводили самостійні археологічні розкопки, і до чотирьох перших жінок-археологинь у Російській імперії. Працьовитість, сміливість і любов до рідного краю та країни зробили її прикладом для майбутніх поколінь дослідниць. Дізнаємося, яким було життя цієї славетної полтавки. Далі на poltavchanka.
Ранні роки та освіта Катерини Мельник
Катерина Мельник народилася 19 листопада 1859 року в повітовому місті Хорол (нині Полтавська область) у родині дворянина й лікаря Миколи Матвійовича Мельника. Батько Катерини був випускником медичного факультету Київського університету Святого Володимира та активно брав участь у громадському житті Кременчука: доклав чимало зусиль до створення реального училища, жіночої гімназії, товариства лікарів і військового шпиталю.
У 1877 році Катерина закінчила Полтавську жіночу гімназію та продовжила навчання на Вищих жіночих курсах у Києві. Спочатку вона вивчала математику, але згодом перейшла на історико-філологічне відділення, що стало основою її майбутньої дослідницької діяльності. Додатково вона вдосконалювала знання мов під час навчання у Швейцарії, розширюючи світогляд і занурюючись у європейське наукове середовище.
Цікаво, що до 1917 року Катерина писала листи переважно на власному гербовому папері, демонструючи належність до дворянського стану. Однак у радянський час, приховуючи родовід, вона називала себе донькою лікаря, що було близьким до істини, адже її батько активно розвивав земську медицину і навіть відкрив пологове відділення у Кременчуці.
Перші кроки в археології: навчання та перші розкопки
Після закінчення Полтавської гімназії у 1877 році Катерина Мельник продовжила освіту на історико-філологічному відділенні Київських Вищих жіночих курсів. Для жінок того часу це було майже рівнозначне університетському навчанню, адже до університетів їх тоді не приймали.
Серед викладачів курсів особливий вплив на Катерину мав професор Київського університету Володимир Антонович. Саме під його керівництвом студенти відвідували Археологічний музей університету та брали участь у польових розкопках у різних регіонах України під час літніх канікул. Завдяки цьому Катерина познайомилася з археологією не лише як із наукою, а і як із практикою дослідження матеріальної культури.
Особиста археологічна колекція Катерини Антонович-Мельник свідчить, що її захоплення археологією розпочалося щонайменше з 1879 року. В експозиції 1899 року, підготовленій до XI Археологічного з’їзду в Києві, були представлені знахідки з розкопок язичницького кладовища на Львівській площі в Києві. Серед предметів — скляні персні та браслети, залізні цвяхи, кістки тварин, фрагменти кераміки, шиферні пряслиця, циліндричні сланцеві точильні бруски, денця скляних флаконів і навіть залізний ключ. За деякими даними, Катерина супроводжувала професора Антоновича під час обстеження залишків давньоруського храму та поховань, виявлених в ході земляних робіт поблизу Львівської площі.
Зібрана за 20 років колекція демонструє широту інтересів і географію досліджень полтавки. У ній представлені знахідки кам’яного віку, бронзової доби та раннього залізного віку, а також артефакти Київської Русі. Вони походять не лише з Києва та Київщини, а й із Волині, Поділля (печери поблизу Студениці), Катеринослава (нині Дніпро), Полтавщини, Південної України (Ольвія) та Криму (поховання в кам’яному ящику біля Гурзуфа).
Особисте життя Катерини Антонович-Мельник: кохання і наука
Під час навчання на історико-філологічному факультеті Катерина Мельник зустріла людину, яка стала не лише її наставником, а й натхненником усього подальшого життя. Цією людиною був Володимир Антонович — відомий історик, чиї лекції та археологічні експедиції пробудили в Катерини інтерес до археології й визначили напрям її наукових досліджень.
Їхні романтичні стосунки почали розвиватися на початку 1880-х років. На той час Катерина ще була студенткою, а Володимир Боніфатійович — одруженим чоловіком. Про розлучення не могло бути й мови: суспільні норми того часу були суворими, а сам професор міг втратити посаду. Попри це, між подружжям Антоновичів існувала своєрідна «угода»: дружина історика Варвара Іванівна отримувала майже всю його місячну зарплату, а він мав право «жити на власний розсуд».
Таємні зустрічі пари відбувалися, зокрема, в маєтку Тадея Рильського. Однак невдовзі їхні стосунки стали відомими суспільству. Дружини громадських діячів різко засуджували закоханих, і незабаром про Катерину почали ширитися плітки: пересічні кияни «не любили Мельничку». Попри це, Антонович і Мельник прожили у цивільному шлюбі понад 20 років. Офіційно їхній союз було зареєстровано лише після смерті Варвари Іванівни у 1901 році.
Катерина вирізнялася серед багатьох жінок свого часу. Вона була самостійною науковицею та рівноправною партнеркою в шлюбі, заснованому на взаємній повазі й спільних наукових інтересах. Володимир Антонович високо цінував її як дослідницю та сприймав як рівну соратницю.
Подружжя Антоновичів не мало власних дітей, тому вони взяли дворічну селянську дівчинку Агафію. Катерина Миколаївна виховала названу доньку як рідну. Агафія Володимирівна Антонович здобула добру освіту. З 1926 року вона працювала в бібліотеці імені В. Антоновича Всеукраїнської академії наук (ВУАН). У 1960-х роках Агафія Антонович була однією з провідних фахівчинь Державної публічної бібліотеки УРСР (нині — Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського).
Самостійні археологічні дослідження: внесок Катерини Антонович-Мельник
Завершивши навчання на Вищих жіночих курсах у 1882 році, Катерина Мельник почала працювати в Археологічному музеї Київського університету на посаді консерваторки та лаборантки. Вона швидко долучилася до наукової роботи: спільно з Антоновичем у 1882–1886 роках досліджувала документи з історії України XIV–XVIII століть, що зберігалися в Київському центральному історичному архіві, готуючи матеріали для багатотомного видання «Архів Південно-Західної Росії».
У 1883–1886 роках Катерина також була асистенткою Антоновича під час археологічних експедицій Київщиною, Полтавщиною, Волинню, Поділлям і Південною Україною. Метою цих експедицій було поповнення фондів університетського Археологічного музею та вивчення пам’яток матеріальної культури різних епох. Зокрема, у 1883 році науковці досліджували археологічні об’єкти між Кам’янцем-Подільським і Жванцем.
Ще бувши студенткою, у 1881 році Катерина Мельник взяла участь у V Археологічному з’їзді в Тифлісі. Згодом вона була активною учасницею VI, VIII, IX, XI, XII та XIII Археологічних з’їздів, представляючи доповіді за результатами розкопок і археологічних досліджень.
На VI з’їзді в Одесі 1884 року вона представила доповідь «Сліди мегалітичних споруд у деяких місцевостях Півдня Росії», присвячену дослідженню мегалітів у басейні річки Інгулець і в околицях села Бакота. На VIII з’їзді у 1890 році Антонович зачитав її працю «Стоянка і майстерня кам’яної доби біля Дніпровських порогів», підготовлену за матеріалами розкопок 1889 року на острові Стрільча скеля поблизу села Волоське. Там Катерина виявила майстерню з виготовлення кам’яних і кістяних виробів, а також поселення доби енеоліту та бронзи.
У 1893 році вона підготувала до видання каталог археологічної збірки Музею О. Поля в Катеринославі та була обрана членом-кореспондентом Московського імператорського археологічного товариства.
Особливо вагомими стали її дослідження кінця XIX — початку XX століття: на XI Археологічному з’їзді в Києві у 1899 році Катерина представила доповідь «Розкопки в землях лучан, проведені у 1897 і 1898 роках», присвячену слов’янським курганам Рівненщини. У 1900–1901 роках вона дослідила понад 70 курганів Харківщини, про що доповіла на XII з’їзді. Її знахідки тоді експонувалися на виставках заходу. На XIII Археологічному з’їзді 1905 року в Катеринославі вона представила карту курганів-майданів, розташованих у різних регіонах України.
Продовження справи та внесок в українську археологію
Після смерті Володимира Антоновича у 1908 році Катерина Миколаївна не відійшла від наукової роботи й продовжила діяльність в Археологічному музеї Київського університету. У 1910 році вона взяла участь у розкопках літописного міста Білгорода під Києвом спільно з Вікентієм Хвойкою в селі Білогородка.
Її досягнення в галузі української археології були високо оцінені науковою спільнотою. Катерина стала членкинею Наукового товариства імені Шевченка у Львові, Українського наукового товариства в Києві, Історичного товариства Нестора-Літописця при Київському університеті Святого Володимира, Одеського товариства історії та старожитностей, Московського археологічного й антропологічного товариств, а також Катеринославської вченої архівної комісії.
З 1919 року дослідниця працювала в Українській академії наук. У 1925 році за дорученням Археологічної комісії вона взяла участь у розкопках на території Софійського собору в Києві під керівництвом Василя Ляскоронського, а також спільно з Михайлом Рудинським провела археологічну розвідку поблизу Кременчука. У 1929 році Катерина Антонович-Мельник розпочала укладання археологічної карти України, систематизуючи дані про пам’ятки різних епох і регіонів країни.
Окрім польових досліджень, вона активно зберігала й популяризувала рукописну спадщину свого чоловіка, а також завідувала бібліотекою, зібраною за життя Антоновича, яка стала структурною одиницею Всеукраїнської академії наук. Іншими словами, її внесок виходив за межі однієї наукової дисципліни — Катерина поєднувала археологічні дослідження з організаційною та науково-методичною діяльністю, забезпечуючи спадкоємність і розвиток української науки.
Останні роки життя і смерть
Попри визначну наукову кар’єру, у 1930-х роках життя Катерини Антонович-Мельник різко змінилося. У 1931 році її звільнили з роботи, а в 1934 році бібліотеку імені В. Б. Антоновича було розформовано. Крім того, Катерині Миколаївні наказали виселитися з квартири, де вона мешкала з 1910 року, у будинку № 38 на вулиці Жилянській, який не зберігся. Цей будинок мав історичне значення: на початку 1860-х років члени київської Старої Громади, серед яких був і Володимир Антонович, відкрили тут першу українську школу в Києві.
Катерина Миколаївна була змушена переїхати до напівпідвальної «комуналки» на Золотоворітській вулиці. Попри труднощі, вона зуміла зберегти особисті документи, листування та світлини Антоновича. Згодом ці матеріали було передано до відділу рукописів Всенародної бібліотеки України при ВУАН, нині — до Інституту рукопису НАН України. Рукописи праць Володимира Антоновича вона заповіла Центральному історичному архіву в Києві, нині — Центральному державному історичному архіву України.
Катерина Антонович-Мельник померла 12 січня 1942 року в окупованому Києві. Її заповіт виконала донька Агафія Антонович. Вона передала рукописну спадщину свого названого батька до архіву, який на той час очолював Володимир Міяковський.
Катерину Антонович-Мельник поховали на Байковому кладовищі в Києві.
Джерела:
- https://ir.nmu.org.ua/server/api/core/bitstreams/cc9dcd85-b5f3-4987-8ea7-5515d70c9246/content
- https://vue.gov.ua/%D0%90%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87-%D0%9C%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%BA,_%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D1%97%D0%B2%D0%BD%D0%B0
- https://uamodna.com/articles/vona-bula-lyudynoyu-novogo-chasu-kateryna-meljnyk-antonovych/
- https://archkyiv.org.ua/2024/01/22/%D0%BA%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0-%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%BA-%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87/
- https://uain.press/blogs/volodymyr-antonovych-patriarh-ukrayinskoyi-istorychnoyi-shkoly-1163219
- https://history.sumy.ua/research/article/312-romenskyiperiodbiohrafiihryhoriiavashchenka.html