Її називали «російською француженкою», європейською художницею, паризькою сенсацією XIX століття. Але передусім Марія Башкірцева — уродженка Полтавщини, дівчина з української глибинки, чиє життя виявилося коротким, яскравим і болісно відвертим. Вона прожила всього 25 років, встигла стати відомою художницею у Франції та залишити після себе понад сотню картин. Проте головною її спадщиною стало не мальовниче полотно, а особистий щоденник, який виявився тонким психологічним дослідженням її амбіцій, самотності, страху смерті та жаги визнання. Дізнаємося, якою була ця видатна полтавка, яка підкорила Париж. Далі на poltavchanka.
Дитинство Марії Башкірцевої на Полтавщині
Марія, або Муся, як її називали рідні, народилася 23 листопада 1858 року в селі Гавронці Полтавської губернії, неподалік від Диканьки, у родині заможних землевласників. Її батько, Костянтин Башкірцев, був сином генерала та учасником війни 1812 року. Він був освіченою та літературно обдарованою людиною, очолював місцеве дворянство і мав титул дійсного статського радника. Мати, Марія Бабаніна, родом із Харкова, походила зі старовинного роду з татарськими та французькими коренями. Вона закінчила інститут шляхетних дівчат і з дитинства цінувала мистецтво.
З ранніх років Муся проявляла надзвичайні здібності. Вона прекрасно співала, грала на роялі та арфі, захоплювалася живописом і з цікавістю вивчала фізику, хімію та математику. Вона обожнювала читати й з задоволенням опановувала іноземні мови. Марія вільно володіла німецькою, англійською, італійською та французькою, а ще знала давньогрецьку та латину. Башкірцева обожнювала рідну українську мову і, живучи за кордоном, завжди підкреслювала, що приїхала не з Росії, а з України.
У 1862 році, після ряду скандалів, батьки розлучилися. Мати змогла виграти суд і добитися заборони колишньому чоловіку бачитися з дітьми. Разом із 4-річною Мусею та 2-річним Павлом вона переїхала до родового маєтку в селі Черняківка, поблизу Чутове. Це було чудове місце на річці Коломак із мальовничими краєвидами та спокійною природою.
У 1870 році батьки домовилися «поділити» дітей. Павло залишився з батьком, а Марія — з матір’ю.
Париж і перше кохання Марії Башкірцевої
Невдовзі Муся разом із мамою вирушила за кордон. Разом із ними поїхали шукати щастя сестра Марії Бабаніної Надія з донькою Діаною. Спочатку вони відвідали Відень, потім Баден-Баден та Женеву. Зрештою українки оселилися на французькій Рив’єрі, у Ніцці, а потім переїхали до Парижа.
Марія цілими днями займалася музикою та малюванням, сама склала план навчання і по дев’ять годин щодня опановувала шкільну програму — так за пів року наздогнала трирічний курс гімназії. Саме в цей період вона почала вести свій знаменитий щоденник. На термальних водах вона закохалася в статечного герцога Гамільтона енд Брендона — майже Аполлона, лише з рудим волоссям. У надії привернути його увагу, Марія одягала на себе всі коштовності матері, але незабаром гувернантка повідомила, що герцог одружується.
Марія з юних років захоплювалася тим, що рідко траплялося серед дівчат її кола. Вона читала Платона та Арістотеля оригіналом, Гомера, Горація, Плутарха, Данте, Шекспіра, Бальзака, Флобера, Мопассана, Дюма і Золя. Вона грала на арфі, роялі, органі, гітарі, мандоліні та цитрі. Голос у неї був рідкісний — меццо-сопрано у три октави, і Марія мріяла про кар’єру оперної співачки. Її прослухав відомий французький педагог з вокалу, професор П’єр-Франсуа Вартель, і з натхненням сказав: «Голубонька, у мистецтві співу на вас чекає велике майбутнє».
Але доля розпорядилася інакше: несподіване запалення гортані переросло в хронічний ларингіт і назавжди позбавило Башкірцеву чарівного голосу.
Любовні пригоди та подих смерті
Невдовзі лікарі діагностували у Марії туберкульоз — бронхи та легені були серйозно уражені. Вона почала втрачати слух, постійно відчувала подих смерті, і кожна хвилина здавалася дорогоцінною. Марія прагнула жити швидко, бо ніколи не знаєш, скільки відведено…
І саме тоді вибір на користь живопису став остаточним. У 1876 році, подорожуючи Італією, Марія захоплювалася полотнами Тиціана, Рубенса та Ван Дейка, могла годинами стояти в галереях, роздивляючись деталі та вбираючи колір, світло і настрій. У Римі вона почала брати уроки в українського художника польського походження Вільгельма Котарбінського, який брав участь у розписі Володимирського собору в Києві.
Марія працювала з надзвичайною зосередженістю, постійно прагнучи самовдосконалення. Але при цьому залишалася юною дівчиною: відвідувала художні галереї, захоплювалася собою і закохувалася. У 17 років її серце підкорив племінник кардинала Антонеллі, П’єтро. Одночасно вона відчувала симпатію до італійського аристократа, графа Вінченцо Брускетті. На її життєвому шляху з’являлися й інші достойні чоловіки.
Повернення додому: Полтавщина очима Мусі
У 1876 році Марія з радістю вирушила на рідну Полтавщину. Вона побувала в Гавронцях, Черняківці, а також у маєтку князя Сергія Кочубея в Диканьці. Марія була вражена красою рідних місць. «За красою саду, парку, будівель Диканька змагається з віллами Боргезе та Доріа в Римі… І це в Україні! Дуже шкода, що світ навіть не підозрює про існування цього місця», — писала вона в щоденнику.
Марія із задоволенням спілкувалася з селянами, зазначаючи, що прекрасно говорить українською. Вона приміряла та детально описувала народне вбрання: сорочку з вишивкою, чорне сукно, різноколірний пояс, намисто і стрічки в волоссі. Найважливішим у цьому візиті було спілкування з батьком, якого вона майже не пам’ятала. Муся знайомилася з ним заново, намагаючись захопити його вишуканими манерами, веселим характером і паризькою красою. Дівчина не приховувала, що їй потрібне покровительство батька: вона мріяла вивезти його за кордон і відновити родину.
Душевні розмови та наполегливість Мусі принесли свої плоди. Костянтин Павлович справді залишив свою коханку та поїхав до Парижа. І врешті-решт батьки Марії примирилися.
Паризька школа та перші перемоги Башкірцевої
Повернувшись до Парижа, Марія вступила до приватної Академії живопису Жюльєна — єдиного місця, куди приймали жінок для професійного навчання живопису. Того року серед студенток не було француженок: лише англійки, іспанки, швейцарки, норвежки, шведки, одна американка — і одна українка, Марія Башкірцева.
Спочатку її поява викликала здивування. Полтавка прийшла в супроводі покоївки та маленького цуценяти, загорнута в білі хутра, і спеціально запізнилася на урок. Але у майстерні панувала сувора дисципліна: заняття тривали з восьмої ранку до вечора, з короткою перервою на обід. Під насмішкуватими поглядами колег Марія швидко зрозуміла, що для успіху потрібна серйозна дисципліна. Наступного дня вона прийшла у простій робочій сукні та повністю зосередилася на уроках.
Марія шукала свій самобутній стиль, але швидко зрозуміла, що для успіху в паризькому художньому світі трудолюбства недостатньо — важливі знайомства, рецензії та протекції. Ще складніше було те, що вона — жінка, а ученицям забороняли малювати оголену натуру. Своє обурення і протест Марія висловлювала у феміністській газеті «Громадянка» під псевдонімом Полін Оррель. Вона писала про труднощі, з якими стикалися жінки-художниці.
Викладачі відразу помітили талант студентки. Мсьє Жюльєн, який спочатку скептично ставився до примх дівчини, згодом визнав: «У неї є сила волі, і вона щедро обдарована». Він не міг повірити, що Марія ніколи раніше не брала професійних уроків малювання.
Старання полтавки не пройшли даремно. У січні 1879 року на академічному конкурсі творчих робіт Марія Башкірцева отримала велику золоту медаль, випередивши старшокурсників і остаточно заявивши про себе як про серйозну художницю.
Слава, стиль і жіноча незалежність
Через два роки після вступу до Академії Жюльєна Марія опанувала семирічний курс навчання і вперше виставилася у Салоні. Її дебютна картина «Молода жінка читає» (1880) справила справжній фурор. Роботи Марії виставлялися і в наступні роки, про неї почали писати не лише у Франції, а й за кордоном. Її картини вражали глядачів, отримували захоплені рецензії та добре продавалися.
Загалом Марія створила понад 150 полотен, близько 200 рисунків і ескізів, а також кілька скульптур. Особливо вдалими були портрети та жанрові сценки, написані не лише у Франції, а й під час візитів в Україну в 1881 та 1882 роках. Вона відчувала себе українкою, цікавилася культурою та мистецтвом своєї батьківщини, зберігаючи зв’язок із корінням та національною ідентичністю.
Башкірцева була бунтаркою і феміністкою. Але водночас вона зберігала жіночність. Її щоденник сповнений подробиць про вбрання, зачіски та прикраси, про захоплення власним відображенням у дзеркалі. Вона порушувала усталені патріархальні правила: прагнула популярності, слави, кар’єри та творчого успіху, залишаючись при цьому вишукано жіночною.
Марія спонсорувала перші феміністські паризькі газети, входила до «Товариства прав жінок» і водночас брала участь у світських раутах. Вона моделювала свої сукні, сперечалася з паризькими кутюр’є і навіть з іронією відзначала: «Найвідоміші фасони в Дюсе — мій винахід, і жоден із них не носить мого імені!»
Тяжка хвороба і смерть
До 1884 року хвороба сильно виснажила Марію Башкірцеву. Восени вона вже не могла працювати стоячи й писала картини, сидячи в інвалідному візку. «Лікар сказав, що я ніколи не видужаю», — зазначала вона після чергового огляду.
Знаючи про свою приреченість, Марія поспішала залишити після себе слід. Вона починала нові полотна, продовжувала працювати з рідкісною для юного віку зосередженістю, наче намагаючись встигнути сказати все, що хотіла. Життя полтавки обірвалося 31 жовтня 1884 року — Марія Башкірцева відійшла в оточенні близьких людей — матері, тітки та вірної служниці Розалії.
Марію поховали у всьому білому: одяг, труна, квіти, карета і коні — усе було сніжно-біле. На могилі на цвинтарі Пасі в Парижі спорудили каплицю, де розмістили незавершену роботу художниці «Святі жінки», а також її мольберт і палітру.
Через рік після смерті полтавки у Парижі відбулася її велика персональна виставка. Частину робіт придбали музеї, включаючи Люксембурзький, інші залишилися в Луврі. Багато робіт мати перевезла на батьківщину Марії у родовий маєток у Гавронцях, проте частина з них згоріла у 1917 році під час пожежі, а інші були знищені під час Другої світової війни.
Ім’я Марії Башкірцевої увічнене на скульптурі «Безсмертя» в Люксембурзькому музеї серед восьми інших молодих французьких художників. У Ніцці названа вулиця на її честь, а у Франції існує премія молодим художникам імені Башкірцевої. В Україні, особливо на її рідній Полтавщині, її іменем названі школа і вулиця, а в селі Черняківка працює музей, який щорічно проводить художнє свято «Маріїна долина» з виставками робіт.
«Щоденник» Марії Башкирцевої: автопортрет душі та скандал епохи
Але, мабуть, найбільше Марія Башкірцева прославилася завдяки своєму «Щоденнику». Вона вела його майже половину свого короткого життя — у результаті вийшло 106 рукописних томів загальною довжиною понад тисячу сторінок. Увесь цей масив був систематизований і виданий уже після смерті полтавки.
Марія одразу вирішила бути максимально чесною із собою. Настільки чесною, що мати перед публікацією прибрала зі щоденника все, що могло зашкодити репутації родини: різкі оцінки родичів, критичні зауваження про публічних персон, еротичні мрії та признання юної дівчини.
Проте навіть у такому вигляді щоденник вражав відвертістю. Він являв собою унікальний документ епохи, автопортрет молодої художниці, у якому читач стає свідком внутрішньої боротьби з хворобою, власною смертністю, непростим часом і пошуком сенсу. «Щоденник» показував процес формування неординарної особистості, її духовний ріст і прагнення до самовираження.
100 років потому французька дослідниця Колет Косньє виявила оригінальні рукописи, які виявилися ще сміливішими та глибшими. Вони були видані у 2012 році англійською мовою у двох частинах — “I Am the Most Interesting Book of All” та – “Lust for Glory”. Ці тексти відкривають перед читачем Марію як сильну, амбітну та емоційно насичену особистість, яка значно ширша і багатогранніша, ніж показано у відредагованій версії.
Втім, навіть публікація щоденника у Парижі в 1887 році спричинила скандал. Французька преса була вражена такою «живою» відвертістю. Авторитетний літературознавець Фердинанд Брюньє назвав книгу «скандальною та непотрібною», а сам жанр автобіографії — «жанром плебсу, жінок і підлітків». Іронія долі: цей заборонений ефект зробив «Щоденник» настільною книгою для богеми та аристократії, а також для тих, хто шукав чесний погляд на жіночу психологію та мистецтво.
Критики швидко оцінили літературну цінність тексту, його порівнювали зі Сповіддю Руссо, а прем’єр-міністр Великої Британії Вільям Гладстон назвав «Щоденник» однією з найвеличніших книг XIX століття. Понад століття по тому цей твір сприймається не лише як свідчення життя молодої художниці, а і як глибоко психологічне читання, унікальне за щирістю та силою думки.
Джерела:
- https://ukrainky.com.ua/genialna-buntarka-mariya-bashkirczeva/
- https://uain.press/blogs/mariya-bashkirtseva-hudozhnitsya-z-ukrayini-yaka-pidkorila-parizh-1367558
- https://vue.gov.ua/%D0%91%D0%B0%D1%88%D0%BA%D0%B8%D1%80%D1%86%D0%B5%D0%B2%D0%B0,_%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%8F_%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8F%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0
- https://www.bbc.com/ukrainian/blog-history-russian-40304926
- https://www.gallery.pl.ua/mariya-kostyantinivna-bashkirceva.html
- https://www.golos.com.ua/article/305302