Полтавщина завжди славилась великою кількістю талановитих людей – співаків, письменників, поетів, науковців та художників. Однією з таких самородків була Катерина Василівна Білокур – художниця, яка прославилась на увесь світ та увійшла до переліку найбільш відомих жінок давньої та сучасної України. Далі на poltavchanka.
Вона пройшла складний шлях від гноблення батьками за любов до мистецтва до визнання від самого Пабло Пікассо. Як склалось її життя? Як жінка навчилась малювати? Чому хотіла накласти на себе руки? Та як стала відомою?
Малювання – то дурниці, головне вийти заміж
Катерина Василівна Білокур народилася у листопаді 1900 року у селі Богданівка Пирятинського повіту Полтавської губернії. Її батько був дуже заможним, мав багато землі. В родині було 3 дітей, 2 хлопці – Григорій та Павел, і наша майбутня художниця Катерина. Батьки дівчинки, попри непогане фінансове становище, були дуже скупими: Катерину так і не віддали до школи, щоб не витрачати зайві кошти на канцелярію, одяг та взуття.
З самих ранніх років Катерина обожнювала малювання, але батькам це не подобалось. Мати постійно стверджувала, що “мазанина нікому не потрібна”, що вона відвертає від домашніх справ, і з таким успіхом дівчину ніхто не засватає. Батько мав схожу думку, малювання – то дурниця, треба більше поратись по господарству та думати про заміжжя.
Так у Катерини з’явилась маленька таємниця: вона якось викрала невеликий шматочок білої тканини, знайшла вуглі, і почала малювати на цьому полотні. Пізніше, у своїх спогадах Катерина розповідала, що той клаптичок полотна був її найбільшим скарбом, і приносив невимовну радість. Вона малювала, потім прала тканину, щоб намалювати на ній знову. Іноді годинами роздивлялась результати своєї праці, посміхалась, мріяла. Доки одного разу її не “схопили на гарячому”. Батьки дуже розізлились: кричали, обзивали, спалили той малюнок в печі. Та попри чергову заборону, Катерина потайки продовжувала малювати.
Минали роки, дівчинка підросла, а її захоплення лише посилювалось. У віці 22 років вона втекла з дому, бо почула, що у Миргороді є технікум художньої кераміки. При собі мала декілька робіт. Хотіла навчатись, та не судилось: Катерині відмовили, бо офіційно дівчина не закінчила школи, тож і документа про середню освіту не мала – такі правила. Розчарована, повернулась додому. З Миргорода до Богданівки Катерина йшла пішки. А вдома, звісно ж, чекав черговий скандал.
У віці 24 років почула про новий драматичний гурток, і записалась туди. Батьки погодились лише за умови, що це не відвертатиме дівчину від хатньої праці. У цей час розкрився й акторський талант Катерини, проте найбільшою пристрастю залишалось образотворче мистецтво.
У 28 років була ще одна спроба здобути освіту – вже у Київському театральному технікумі, але знову марно, бо без шкільного диплома це було неможливо.
Переломний момент у стосунках з батьками наступив восени 1934 року. Черговий скандал на звичну тему мало не обернувся трагедією: батьки Катерини знову лютували, дорікали, що у свої 34 роки вона все ще не вийшла заміж, що ніхто її не сватає, знову забороняли малювати та знищували картини…Чутливе дівоче серце не витримало – Катерина Білокур побігла до річки, щоб вчинити самогубство. Художницю врятувала матір. Після цього випадку батько Катерини нарешті дозволив їй малювати. Так вчинок не минув безслідно для здоров’я: Катерина дуже довго пробула у холодній воді, особливо сильно тоді замерзли ноги, тож до кінця свого життя мала проблеми з судинами та болі у кінцівках. Та й психологічний стан тривалий час був не стабільним.
Талановита людина – талановита в усьому
Катерина Білокур була не просто художницею-самоучкою, а й досить ерудованою і винахідливою. Захоплення образотворчим мистецтвом вимагало наявності додаткового реквізиту, який батьки, зрозуміло, не забезпечували. І якщо в дитинстві Катерина малювала вуглями на клаптиках тканини, то з віком вона вигадала дещо нове: самостійно робила пензлики з котячої шерсті. Для цього підбирала волосинки однакової довжини – обережно вибирала їх із хвоста, коли гладила свого пухнастика.
Фарби також були саморобними – з калини, буряка, горобини тощо.
Цікаво, що навіть коли Катерина Білокур стала відомою художницею і могла придбати собі найкращі професійні пензлики, вона однаково продовжувала користуватись саморобними.
Довгоочікуване визнання
Творча кар’єра Катерини Білокур дуже несподівано та стрімко пішла вгору. Сприяла цьому Оксана Петрусенко – відома українська оперна співачка, яка була популярною у ті часи. Все почалося з того, що Білокур слухала радіо і почула спів Оксани. І настільки їй сподобалось виконання пісні про калину, що це надихнуло жінку на нову картину. Свій малюнок Катерина поклала до листа, який невдовзі отримала оперна співачка. Оксана Петрусенко була настільки вражена талантом художниці з Полтавщини, що вирішила допомогти їй. Малюнок Катерини побачили відомі митці та громадські діячі.
Через деякий час до Катерини в Богданівку приїхав Володимир Хитько, що керував “Будинком народної творчості”. Того ж року у Полтаві було організовано першу виставку картин Катерини Білокур. Наступного дня жінка прокинулась відомою – виставка мала шалений успіх. Нарешті, у віці 40 років до Катерини прийшло визнання.
З того часу Катерина Білокур їздила до різних міст, проводила власні виставки, завела знайомства серед мистецької еліти. У 1951 році отримала звання Заслуженого діяча мистецтв України, а у 1956 році – Народного художника України.
Останні роки свого життя працювала з учнями, вчила малювати.
Померла 10 червня 1961 року після тривалої хвороби – раку шлунка. Відомо, що певний час жінка боролась, пережила операцію, та вилікуватись так і не змогла.
Любила малювати квіти
Катерина Білокур дуже любила малювати природу, а саме квіти. Могла годинами простояти за мольбертом перед квітковим полем, і ніколи їх не рвала, бо вірила, що квіти мають душу. Художниця завжди уважно пропрацьовувала деталі: тонко вимальовувала кожну рисочку на листочку чи пелюсточці. Обожнювала сині кольори, хоча всі її картини дуже яскраві й різнокольорові, тому важко сказати, що на них переважає синій.
Творчість Катерини Білокур відносили до “наївного мистецтва” – напрямку примітивізму, до якого входила творчість самоучок і народні витвори мистецтва. Це дратувало художницю: вона прагнула визнання від професіоналів, хотіла довести свою значущість і талант.
Як “наївне мистецтво” вразило Пабло Пікассо
У 1954 році декілька картин Катерини Білокур були виставлені на Міжнародній художній виставці в Парижі, куди завітав сам Пабло Пікассо. Подейкують, що Пікассо не любив сучасного мистецтва, вважав його не цікавим і рідко коли дозволяв собі позитивні відгуки. Та побачивши картини Катерини Білокур він був вражений. Пабло Пікассо високо оцінив творчість художниці з Полтавщини, назвав їх геніальними й прирівняв до робіт Серафін Луїс. Тож свого визнання Катерина Білокур таки дочекалася. Мало того, після смерті жінки про неї було знято 4 фільми та створено 1 театральну виставу; у рідній Богданівці відкрили музей-садибу Катерини Білокур, на її честь названо багато вулиць і провулків у різних містах України.
