У світі української літератури ім’я Оксани Іваненко займає особливе місце. Вона – одна з найяскравіших постатей дитячої прози, авторка казок, повістей і романів, які виховували не одне покоління маленьких читачів. Її творчість – це поєднання ніжності, мудрості та глибокого розуміння дитячої душі. Від перших оповідань до масштабних історичних романів – кожен її твір пронизаний любов’ю до слова, до природи, до України. Далі на poltavchanka.
Оксана Іваненко з дитинства закохалася у світ книжок. Вона не просто читала, а творила, вигадувала, фантазувала. Її життя було нерозривно пов’язане з літературою, а кожна її книга – це маленький урок доброти, відваги та віри в чудо.
Дитинство та перші кроки в літературі
Оксана Іваненко народилася 13 квітня 1906 року в Полтаві у родині журналіста Дмитра Іваненка та вчительки Лідії Іваненко. Вже з чотирьох років дівчинка навчилася читати, а незабаром почала складати власні історії. У шість років вона навіть спробувала видавати власний рукописний журнал під назвою “Гриб”.
Навчаючись у гімназії, а згодом у Харківському інституті народної освіти, Оксана продовжувала писати. Її перша публікація – оповідання “До царя” з’явилася у 1925 році в журналі “Червоні квіти”. Цей рік вона вважала початком свого професійного шляху.
Дитинство Оксани Іваненко було наповнене книгами, мріями та першими літературними експериментами. Саме тоді сформувалася її любов до казки, яка згодом стала основою її творчості.
Творчість: від казок до історичних романів
Оксана Іваненко залишила багатогранну літературну спадщину, яка вражає своєю жанровою різноманітністю. Її ранні твори – “Майка та жабка” (1930), “Лісові казки” (1934), “Джмелик” (1937) – це поетичні історії, де оживають дерева, птахи й комахи. Вони навчають дітей спостерігати за природою, розуміти її закони та поважати всі живі істоти. Письменниця вдало поєднувала наукові знання з казковою образністю, створюючи світ, де кожна тваринка чи рослина має свій характер.
Після Другої світової війни в її творчості з’явилися глибоко драматичні твори. Повість “Рідні діти” (1951) розкриває трагедію малечі, яка пережила війну, втрату рідних та боротьбу за виживання. А “Друкар книжок небачених” (1947) став новаторським для української дитячої літератури – це була одна з перших художніх біографій Івана Федорова, подана у захопливій формі.
Найбільш масштабними стали її історичні романи:
- “Тарасові шляхи”. Про дитинство Шевченка, його перші поетичні зорі та важке кріпацьке життя.
- “Марія”. Про долю Марка Вовчка, її боротьбу за жіночу емансипацію.
- “Богдан Хмельницький”. Епічна розповідь про визвольну війну українського народу.
Чому її книги залишаються актуальними?
- Вони поєднують легкість оповіді з глибиною історичних фактів.
- Вчать любови до рідної землі через призму долі реальних людей.
- Демонструють, що дитяча література може бути не лише розважальною, а й виховною.
Оксана Іваненко довела, що казка – це не лише фантазія, а й спосіб пізнати світ, а історія – не сухі дати, а живі долі людей. Саме тому її твори й в наш час знаходять відгук у серцях читачів.
Переклади та міжнародне визнання
Оксана Іваненко проявила себе не лише як оригінальна письменниця, але і як виняткова перекладачка, яка подарувала українським читачам можливість познайомитись із шедеврами світової літератури. Її переклади відзначалися не просто акуратністю передачі тексту, а й особливим літературним чуттям, що дозволяло зберегти авторський стиль та дух оригіналу.
Серед найзначніших перекладних робіт Іваненко – чарівні казки Ганса Крістіана Андерсена, які в її виконанні набули особливого українського звучання, залишаючись при цьому вірними джерелу. Так само майстерно вона працювала зі спадщиною братів Грімм, вдаючись до народної мовної стихії, що робило її переклади особливо автентичними.
Важливе місце в її перекладацькій діяльності займають твори російської класики. “Малахітова шкатулка” Павла Бажова в її інтерпретації стала справжньою візитівкою української дитячої прози. Не менш значущим став переклад “Сліпого музиканта” Володимира Короленка, де Іваненко вдалося передати всю глибину психологічного конфлікту твору.
1986 рік став особливим у творчій біографії письменниці – вона отримала Шевченківську премію за книгу спогадів “Завжди в житті”. Ця нагорода стала визнанням не лише її власної літературної творчості, а й вагомого внеску у розвиток української перекладацької школи.
Творчість Оксани Іваненко як перекладачки демонструє, що справжній переклад – це не механічне перенесення тексту з однієї мови на іншу, а творчий процес, який вимагає глибокого розуміння обох культур. Її роботи стали важливою частиною українського літературного процесу, відкриваючи вітчизняним читачам нові горизонти світової літератури.
Спадщина та вшанування пам’яті
17 грудня 1997 року пішла з життя велика українська письменниця Оксана Іваненко, але її творчий доробок продовжує жити. Актуальність творів Іваненко в сучасному світі пояснюється їхньою глибинною людяністю. У добу цифрових технологій та стрімкого життя її казки та повісті нагадують про прості, але важливі речі: про чудо живого спілкування з природою, цінність родинних зв’язків, мужність у боротьбі за правду. Її історичні твори, написані з любов’ю до рідної землі, стають для сучасних дітей містком у минуле України, допомагаючи відчути себе частиною великої історії.
Особливість спадщини Іваненко полягає в тому, що вона не підлаштовувалася під дитяче сприйняття, а підіймала його до рівня високого мистецтва. Її книги, позбавлені настирливої дидактики залишають у серці читача невидимий слід, формуючи етичні ідеали та естетичний смак.
В наш час, коли українська література переживає новий підйом, твори Оксани Іваненко набувають особливого значення. Вони нагадують нам, що справжня дитяча книга – це не комерційний продукт, а духовна їжа, яка годує не лише розум, а й душу.
Джерела:
- https://ridna.ua/2019/04/13-kvitnya-1906-roku-narodylasya-ukrajinska-pysmennytsya-oksana-ivanenko/
- https://obrazotv.blogspot.com/
- https://poltava365.com/slavni-imena-zemlyakivx-oksana-ivanenko.html
- https://divoche.media/2025/04/10/liudy-zhyvut-naspravdi-koly-pam-iataiut-uryvok-iz-knyzhky-oksany-ivanenko-na-nezabud/
- https://uain.press/blogs/oksana-ivanenko-pyshuchy-kazku-ya-zhyla-mriyamy-moyih-geroyiv-1218593