Восьмий рік триває російсько-українська війна… Останні кілька місяців у результаті масштабного ворожого вторгнення ситуація дуже напружена і це, звичайно ж, не може не відбиватися на психологічних настроях у суспільстві. Навіть у тих регіонах, де безпосередньо не відбувалися бойові дії, зокрема і на більшій частині Полтавщини, люди все одно не можуть почуватися спокійно. Звідси й постійні переживання, безсоння, нервові зриви, тривалий неспокій, депресії і тому подібне. На жаль, не обходять ці прикрі ситуації і дітей.
Журналіст видання poltavchanka.info поспілкувався з досвідченим практичним психологом, психологом-фасилітатором, консультантом і тренером опорного закладу “Решетилівський ліцей імені І.Л.Олійника” Решетилівської міської ради Юлією Полонською, щоб дізнатися дієвих порад, як батькам зберігати спокій у складних ситуаціях воєнного часу та навчити цьому своїх чад, і щоб з’ясувати стан психологічного здоров’я учнів найбільшої школи міста Решетилівка.
Говоримо з дитиною про… війну
Як би це сумно не звучало, з дитиною шкільного віку говорити про війну не лише можна, а й треба. Насамперед у країні, де це лихо відбувається. За словами Юлії Полонської, робити це треба чесно і відверто. Не уникаючи розгляду можливих варіантів розвитку ситуації. Дорослим не потрібно переконувати дитину, що складнощі її ніколи не торкнуться і що війна лише “в телевізорі”. Дитина має навчититися з їх допомогою максимально убезпечувати себе, нести за себе відповідальність.
Щоб сирени не надто тривожили
“Сирени у нашому місті з початку масштабного вторгнення і досі не перестають лунати. Але я спостерігаю величезну різницю у нинішньому їх сприйнятті людьми, насамперед місцевими, порівняно з першими днями війни. Спочатку усі “від дзвінка до дзвінка” сиділи у сховищах. Але як кажуть психологи, людина до всього звикає. Жителі Решетилівки все частіше ігнорують сигнали тривоги. Дорослі, почувши сирену, не вибігають, як донедавна, з магазинів у пошуках укриття. Школярі сигнал тривоги на наших дистанційних заняттях теж часто байдуже ігнорують. Діти спостерігають за дорослими і також не ставляться серйозно до виконання таких застережних заходів. Але війна, на жаль, не закінчиться завтра і ближчим часом. Атаки ворога на регіони постійні і ми не повинні легковажно ставити на “ваги: пощастить-не пощастить” життя своє і своїх дітей”, — каже психолог.
Чи буває затишно в…погребі?
Малеча не дуже полюбляє перечікувати тривогу в укриттях, зокрема в підвалах і погребах. У когось взагалі це провокує істерику. Хтось отримав досвід травмувань, коли швидко намагався сховатися. Хтось верещить і не хоче спускатися в укриття темної ночі спросоння. За словами фахівця, це науково обґрунтовані захисні реакції.
“Побороти страх та істерику допоможуть кілька заходів. Дорослі, розплануйте ваші ймовірні дії заздалегідь. Беріть із собою і обов’язково давайте дитині воду. Звертайте її увагу, що поруч люди (діти), які й минулого разу були в укритті і вони почуваються нормально. Обіймайте і трохи пощипуйте тіло дитини, заспокоюючи, що ви поруч — це елементарна допомога при будь-якому стресі. Слава Богу і ЗСУ, Полтавщина — порівняно спокійний регіон. У нас для заспокоєння потрібні зовсім інші методики, ніж, наприклад, у Харкові, коли на першому місці взагалі не заспокоювати, а врятувати життя, — каже пані Юлія. — Якщо істерика у дитини шалена, можна просто поставити стільчик біля входу в укриття і ви все-таки у відносній безпеці та в разі чого будете реагувати швидко. Дітей у сховищі часто вдається відволікти іграми, розмовами і згадками про хороше. Вони швидко перемикаються. А мама і тато теж повинні витримувати позитивний емоційний фон, дитина від вас заряджається. Не витримуєте? Поплачте, але не на очах у доні чи сина”.
Паніка — теж ворог
Паніка затуманює розсудливе мислення. Вона провокує хаотичні дії. Замість порятунку в такі періоди людина навпаки може собі нашкодити.
“Відчуваєте, що вас може охопити панічна атака у складній ситуації? Зарані візьміть на озброєння кілька простих технік. Почитайте про дихальні вправи і навчіться їх виконувати. У складні моменти фокусуйтеся на дрібницях, які вас оточують. Спробуйте згадати смак морозива, яке куштували у приємний день, запах кави. Знову ж таки, вживайте воду, поляпуйте по тілу, щоб відчувати ці дотики”, — радить фахівець. — А ще беріть із собою в укриття дорогі і приємні вам речі. Які створюють відчуття буденності, затишку і безпеки. Для дитини підійде улюблений м’який зайчик, з яким вона звикла засинати, а для вас навіть одяг, який пахне улюбленими парфумами”.
Коли “черв’ячки” протистоять “дракону”
“Телевізор, гаджети наскільки вкоренилися у сучасному житті, що в боротьбі з їх частим використанням дитиною дорослі схожі на маленьких черв’ячків, які протистоять величезному дракону”, — говорить співрозмовниця.
Ця проблема була до війни, не зникла і з її приходом. Хочете, щоб дитині менше траплялися на очі усілякі страхіття, які заполонили інформаційні екрани — не лінуйтеся контролювати і головне — подавати власний приклад. Раз за разом ойкаєте від перегляду страшилок? Тоді не дивуйтеся, що поруч ойкають і ваші діти! Займіться власною медіаграмотністю, профільтруйте контент і всім стане набагато легше!
Діти тримаються не по-дитячому
У складні часи допомагає арт-терапія, яка дуже популярна у сучасному світі. До неї вдаються психологи, психотерапевти, вчителі та багато інших фахівців. Малювати корисно не лише дітям, а й дорослим! Також у сховищах добряче виручає нейрогімнастика — вправи руками не лише розвивають обидві півкулі головного мозку, закріплюють пам’ять, розвивають мовлення, а й піднімають настрій. Не забувайте з дітьми читати, насамперед про те, як добро перемагає зло. Якщо малюєте, зробіть подвійно корисну справу — малюйте послання для наших найкращих у світі військових.
Лікує від неспокою і природа. Але будьте обережні, уникайте місць, де не дозволено гуляти, необстежених і сумнівних. Не ходіть у безлюдних місцях і не піднімайте з землі ніякі речі. Як спосіб розрядки, запропонуйте дитині пікнічок на свіжому повітрі з веселими іграми і розмовами.
“Дорослі і діти, ми всі хочемо жити тут і зараз. З приходом війни ми як ніколи відчули жагу до життя. Бажання і потреби загострилися. Пройшла переоцінка усіх цінностей. Українці ніби прокинулися і зрозуміли, що треба любити і цінувати життя, не чекаючи завтра, — говорить Юлія Полонська. — Постійно вивчаю шкалу оцінювання емоційного стану учнів нашого ліцею. Дуже відрадно, що в дітей (маю на увазі саме місцевих, а не внутрішньо переміщених осіб) високий рівень самопочуття. Цікаво, хоча діти пропускають через себе емоційний стан дорослих, вони тримаються не по дитячому. За моїми спостереженнями підлітки допомагають стабілізуватися батькам, заспокоюють їх. Нерідко хвилюються тендітні душею дівчата, особливо ті, яких називають “мамині донечки”. Але переважна більшість учнів нашого ліцею у дуже задовільному емоційному стані! І у такій складній ситуації це дуже відрадно”.
