У ХІХ столітті, коли жіноча освіта в Україні лише починала набувати форм, більшість дівчат із дворянських родин могли розраховувати лише на домашнє навчання, обмежене вишиванням, музикою та основами господарства. Проте в 1816 році в Полтаві сталася подія, яка назавжди змінила підхід до жіночої освіти. Завдяки зусиллям княгині Варвари Рєпніної – онуки останнього українського гетьмана Кирила Розумовського – тут відкрився перший Інститут шляхетних дівчат. Далі на poltavchanka.
Цей заклад став не просто школою, а справжнім центром просвіти, де доньки збіднілих дворян здобували всебічну освіту: вивчали іноземні мови, історію, математику, музику, малювання та навіть основи філософії. На відміну від традиційних пансіонів, де головною метою було підготувати дівчат до ролі доброї дружини, Інститут шляхетних панянок ставив завданням виховати освічених жінок, здатних підтримувати інтелектуальні бесіди та брати участь у культурному житті.
Початок: як княгиня Рєпніна створила перший жіночий інститут?
У 1816 році Варвара Рєпніна, онука останнього українського гетьмана Кирила Розумовського, разом із чоловіком переїхала до Полтави. Подружжя Рєпніних славилося своєю просвітницькою діяльністю. Микола Рєпнін заснував у місті Кадетський корпус, а Варвара Олексіївна вирішила зробити освіту доступною для дівчат зі збіднілих дворянських родин.
Спочатку навчання відбувалося прямо в її квартирі, але згодом Рєпніна звернулася до уряду з проханням про офіційне заснування інституту. У серпні 1818 року Міністерство народної освіти схвалило її ініціативу, і вже 12 грудня відбулися перші заняття. На той момент у Полтаві було лише дві середні школи, тому поява жіночого навчального закладу стала справжньою подією.
Завдяки наполегливості Варвари Рєпніної Полтава отримала перший інститут для дівчат, де вони могли здобути не лише домашню, а й фундаментальну освіту.
Фінансування: як утримувався інститут?
Створення першого в Полтаві жіночого навчального закладу виявилось непростим випробуванням для його засновниці Варвари Рєпніної. На відміну від чоловічих навчальних закладів, які фінансувалися державою, інститут для дівчат спочатку існував виключно коштом приватних пожертв.
Початковий капітал закладу складався з особистих коштів Рєпніної, яка не пошкодувала продати частину свого майна. Важливу роль відіграв і відомий меценат Семен Кочубей, який поступився своєю садибою за половину її реальної вартості. Однак цих коштів вистачало лише на перші роки роботи.
Цікаво, що за первісним задумом, утримання інституту мало здійснюватися шляхом дворянських внесків. Кожен поміщик Полтавської губернії зобов’язаний був сплачувати певну суму, пропорційну кількості своїх кріпаків. Але на практиці багато дворян ігнорували ці зобов’язання. До 1820 року заклад опинився на межі банкрутства – борги сягали 15 тисяч карбованців (це приблизно річний бюджет інституту).
Ситуація змінилася у 1827 році, коли заклад отримав офіційний статус урядового інституту. Це означало:
- Щорічне фінансування з державної скарбниці (25-30 тис. карбованців).
- Безоплатне утримання 60 “казеннокоштних” вихованок.
- Будівництво нового спеціального приміщення протягом 4 років.
Державна підтримка дозволила інституту не лише вижити, а й розквітнути. Якщо у 1818 році тут навчалося всього 15 дівчат, то до 1860-х – вже 120, а напередодні закриття – 209. Вартість навчання для “своєкоштних” вихованок складала від 150 до 400 карбованців на рік (це приблизно річний дохід середнього чиновника).
Історія фінансування інституту наочно демонструє, як прогресивна громадська ініціатива, не знайшовши підтримки у місцевих еліт, змушена була звертатися до держави. Перехід на казенне утримання не лише врятував заклад, а й перетворив його на один із найпрестижніших жіночих навчальних центрів імперії, який проіснував майже століття.
Навчання та побут: що вивчали і як жили вихованки?
Повний курс навчання тривав сім років, і за цей час дівчата опановували:
- іноземні мови (французьку, німецьку);
- музику, малювання, танці;
- арифметику, історію, географію;
- Закон Божий та основи домашнього господарства.
День вихованок був чітко розписаний: підйом о 6:00, уроки, обід, відпочинок і молитви перед сном. За порушення дисципліни дівчат саджали на “ганебну лаву” або відстороняли від занять. Натомість за успіхи вони отримували золоті шифри (нагороди) або право сидіти за першою партою.
Інститут поєднував суворі правила з прогресивною освітою, готуючи дівчат не лише до ролі дружини, а й до участі в культурному житті.
Спадщина: що сталося з інститутом після 1917 року?
Революційний 1917 рік став переломним моментом для Полтавського інституту шляхетних дівчат. Майже сторічний шлях прогресивного навчального закладу раптово обірвався – нова влада поспішно закрила його як “пережиток минулого”. Однак ця, на перший погляд, кінцева точка насправді відкрила нову сторінку в історії української освіти, демонструючи, що справжні просвітницькі ідеї не піддаються політичним змінам.
Останні роки існування інституту були наповнені драматичними подіями. У січні 1917 року заклад евакуювали до Владикавказу, де він ненадовго продовжив роботу як міська жіноча гімназія. Тим часом у Полтаві колишня інститутська будівля почала своє перевтілення: у 1920-х роках тут розмістився землевпорядний технікум, у 1930-х – будинок піонерів із дитячою бібліотекою. Найтрагічніша сторінка історії настала під час німецької окупації 1941-1943 років, коли велична споруда перетворилася на руїни.
Проте якщо матеріальна основа інституту була втрачена, його духовна спадщина виявилася незнищенною. На місці історичної будівлі сьогодні розташована Полтавська політехніка, але справжнім продовженням традицій стали долі його випускниць. Письменниця Любов Яновська створила перші українські підручники для жіночих шкіл, поетка Олександра Псьол внесла вагомий внесок у розвиток жіночої літератури, художниця-мініатюристка Юлія Волкова прославилася своїми роботами в європейських музеях, а революціонерка Марія Рейдер віддала життя боротьбі за права жінок.
Після проголошення незалежності України у 1990-х роках ідеї інституту несподівано знайшли нове втілення. У 1993 році відкрився Полтавський гуманітарний ліцей для обдарованих дівчат, у 2008-му започатковано щорічну наукову конференцію “Рєпінські читання”, а у 2016-му на будівлі політехніки з’явилася меморіальна дошка на честь історичного закладу.
Хоча інститут як навчальний заклад припинив існування майже століття тому, його спадщина продовжує жити у сучасних жіночих освітніх ініціативах. Варвара Рєпніна створила не просто школу, а цілу філософію жіночої освіти, яка залишається актуальною й у XXI столітті. Ця історія наочно довела, що справжня освіта не має статі, а просвітницькі ідеї здатні пережити будь-які політичні зміни.
Джерела:
- https://poltavawave.com.ua/p/yak-u-poltavi-z-yavyvsya-pershyj-instytut-dlya-shlyahetnyh-panyanok
- https://np.pl.ua/2018/12/200-rokiv-tomu-u-poltavi-zasnuvaly-instytut-shliakhetnykh-divchat/
- http://histpol.pl.ua/ru/pamyatniki-istorii-i-arkhitektury/obrazovanie?id=426
- https://news.telegraf.com.ua/ukr/obshhestvo/2024-11-16/5886346-tam-navchali-ne-tilki-zhinochim-obovyazkam-yak-viglyadav-odin-z-pershikh-v-ukraini-institut-shlyakhetnikh-divchat
- http://poltavahistory.inf.ua/hisp_u_25.html