Ім’я Олександра Фелікісімовича Мальцева не так відоме широкій публіці, як імена столичних професорів, проте саме він майже сорок років визначав розвиток психіатричної допомоги у Полтаві. Очолюючи Полтавську губернську земську психіатричну лікарню, Мальцев не просто керував медичним закладом — він змінив сам підхід до лікування душевнохворих. В епоху, коли психіатрія здебільшого залишалася ізоляційною та каральною, цей лікар послідовно впроваджував більш гуманні методи, розвивав систему стаціонарної допомоги та наполягав на шанобливому ставленні до пацієнтів. Історики стверджують, що він був одним із перших, хто реально змінював історію психіатрії. Далі на poltavchanka.
Від Вологодської губернії до університетських клінік: становлення лікаря
Олександр Фелікісімович Мальцев народився 26 березня 1855 року в місті Тотьма Вологодської губернії. Медичну освіту він здобув в одному з провідних медичних навчальних закладів Російської імперії — Петербурзькій медико-хірургічній академії.
Ще бувши студентом четвертого курсу, у 1878 році Мальцев почав працювати «зауряд-лікарем» у тифозних шпиталях Петербурга. Практика припала на період епідемій: він брав участь у ліквідації спалахів інфекції, після чого був направлений до Саратовської губернії для боротьби з чумою. Цей досвід став для молодого лікаря серйозною професійною школою.
Після закінчення академії у 1880 році Мальцев отримав призначення на посаду завідувача відділення для душевнохворих Вологодської губернської земської лікарні. Для нещодавнього випускника це була відповідальна посада, яка вимагала не лише клінічних знань, а й організаційних навичок.
У 1881 році молодий лікар склав усний практичний іспит на ступінь доктора медицини, що давало право на захист дисертації. У 1884–1885 роках Мальцев проходив наукове стажування в клініці професора Івана Павловича Мержеєвського, одного з визнаних фахівців у галузі психіатрії.
У 1886 році Мальцева запросили до Казані, де він став ординатором психіатричної клініки окружної лікувальної установи при Казанському університеті та асистентом професора Володимира Михайловича Бехтерева. Робота поруч із всесвітньо відомим ученим укріпила його наукові інтереси та остаточно визначила професійний напрям — психіатрія як самостійна медична дисципліна.
Переведення до Полтави
У червні 1886 року, за рекомендацією Мержеєвського, Олександр Фелікісімович був призначений директором щойно збудованої Полтавської губернської психіатричної лікарні, готової до відкриття. Це призначення стало ключовим у його кар’єрі. Воно дозволило Мальцеву впроваджувати сучасні підходи до лікування душевнохворих і закласти основи нової організації психіатричної допомоги в регіоні.
Керівником цього лікувального закладу Олександр Фелікісімович залишався цілих 40 років. Багаторічний досвід роботи та широкі спостереження він узагальнив у докторській дисертації «Історія та сучасний стан душевнохворих у Полтавській губернії». Захист дисертації відбувся 2 травня 1902 року в Петербурзі.
Цензорами та офіційними опонентами були академік Володимир Михайлович Бехтерев, професор Григорій Григорович Скориченко та приват-доцент Павло Якович Розенбах. У журналі «Відомості Імператорської військово-медичної академії» зазначалося: «Усі опоненти з великою похвалою відгукувалися про дуже детальну та повну працю автора».
Як Мальцев змінював психіатричну лікарню у Полтаві?
До приходу Олександра Фелікісімовича Мальцева Полтавська психіатрична лікарня фактично була пеклом для своїх пацієнтів. Психіатричні заклади того часу були примітивними «домами для божевільних», які слугували не для лікування, а для ізоляції, застосовуючи ланцюги та зв’язування. Один із відвідувачів Полтавської лікарні відзначав: «Це не медичний заклад, а чисте пекло».
Молодий директор одразу взявся за перетворення. Він ліквідовував пережитки минулого, боровся з забобонами й впроваджував нові підходи до лікування. «Передусім мені довелося у Полтаві зайнятися уточненням «системи обмежень» для пацієнтів. Смиренні сорочки, що видавалися зазвичай, я повністю знищив (спалив), знищив також шкіряні нарукавники та почав запроваджувати трудовий режим, заборонений раніше письмовим розпорядженням земської управи», — писав Мальцев у листі професору Гаккебушу.
Під керівництвом Олександра Фелікісімовича лікарня стала зразковою не лише за умовами перебування пацієнтів, а й за організацією лікувального процесу. За успіхи в роботі Мальцева помітили та оцінили: його внесли до анналів земської медицини й психіатрії. Багато дослідників і істориків і досі посилаються на його досвід як приклад передового підходу.
Мальцев одним із перших серед вітчизняних психіатрів активно залучав пацієнтів до трудової діяльності, при цьому ретельно диференціюючи форми й методи роботи. Він приділяв велику увагу розвагам, вважаючи, що вони, як і усвідомлена праця, можуть активізувати пацієнтів, зупиняти психічний розпад і сприяти відновленню розумових та моральних сил.
З метою більшого залучення хворих до праці у 1895 році Мальцев організував неподалік Полтави психіатричну колонію — один із перших закладів такого типу в Україні. У окремі роки до трудових процесів залучали до 70% пацієнтів. Ба більше, зразки їхньої продукції навіть демонстрували на Всеукраїнській сільськогосподарській виставці у Харкові та на Південноросійській обласній виставці у Катеринославі.
Мальцев наполягав на послідовності в роботі різних відділень психіатричної допомоги. Він вважав, що в кожній губернії повинні бути лікувальні заклади для пацієнтів, які звертаються вперше, із відділенням для «нервових» хворих — тих, хто має нечисленні форми захворювань або одужує після психозу. Нервове відділення, на його думку, мало працювати у відкритому режимі та госпіталізувати не більше 20% пацієнтів.
Для хворих із хронічним перебігом захворювання Мальцев пропонував психіатричні колонії з лікуванням працею. Крім того, він вважав доцільним відкривати спеціалізовані заклади для алкоголіків і окремі відділення для епілептиків та олігофренів.
Під керівництвом Мальцева в лікарню провели воду, на території закладу створили парк і облаштували оранжереї, де вирощували ананаси. Він не тільки організував неподалік Полтави колонію для психічно хворих із безплатним лікуванням, а і відкрив школу для дітей працівників лікарні. Мальцев підтримував ідею спеціалізації психлікарень і був переконаний, що на базі закладу обов’язково повинно функціонувати санаторне відділення для пацієнтів з неврозами.
Родоначальник медико-географічного підходу в психіатрії
Олександра Фелікісімовича Мальцева справедливо вважають одним із засновників медико-географічних досліджень у психіатрії. У його працях міститься великий фактичний матеріал, який доводить залежність поширення психічних захворювань у Полтавській губернії від природних і соціально-економічних чинників.
Мальцев проаналізував статистику майже за століття — з 1803 по 1900 рік — і виявив закономірності між періодами зростання госпіталізацій і несприятливими зовнішніми умовами. Він звертав увагу на кліматичні аномалії, епідемії, неврожай і тяжкі умови життя значної частини населення.
Так, перший виражений період збільшення кількості надходжень (1803–1811 роки) супроводжувався, за його словами, «найбільшою неправильністю погоди» — дощовими зимами та сирими літніми місяцями. Зима 1816–1817 років, що збіглася з другим підйомом госпіталізацій, характеризувалася як «надзвичайно тепла, сира і гнила». Весна, літо та осінь 1825–1826 років — третій період — були «надзвичайно спекотними».
Сьомий період зростання (1882–1885 роки) припав на «роки частих градобоїв», а в восьмий період (1889–1898 роки) надзвичайно суворі зими чергувалися з винятково м’якими літніми місяцями. За спостереженнями Мальцева, такі коливання клімату дестабілізували соціальне та господарське життя губернії, що впливало й на психічний стан населення.
Окрім кліматичних аномалій, підйоми госпіталізацій супроводжували епідемії, неврожай і голод. У 1803–1811 роках «панували… епідемії болотяно-міазматичних лихоманок та грипу». У 1826 році спалахнула епідемія малярії. У 1872–1878 роках регіон пережив епідемії дифтерії, холери та віспи.
Мальцев фактично одним із перших у вітчизняній психіатрії показав, що психічні захворювання не можна розглядати ізольовано від навколишнього середовища. Він пов’язав динаміку психічної захворюваності з кліматом, епідеміологічною ситуацією та соціально-економічним станом населення, заклавши основи комплексного міждисциплінарного підходу до вивчення психічних розладів.
Громадська діяльність Олександра Мальцева
Олександр Фелікісімович Мальцев був не лише лікарем і організатором психіатричної допомоги, а й активним громадським діячем. З 1886 року, обіймаючи посаду директора психіатричної лікарні, він поступово став однією з помітних фігур у громадському житті Полтавської губернії.
У 1892 році з його ініціативи при лікарні було збудовано храм на честь Знамення Пресвятої Богородиці. Для Мальцева духовна частина мала велике значення: він розглядав турботу про релігійні потреби пацієнтів та персоналу як частину загальної системи опіки.
Окрім роботи у сфері земської медицини, Мальцев активно брав участь у діяльності різних установ. У 1893 році за його клопотанням відкрито школу для дітей прислуги Полтавського богоугодного закладу, де він згодом став піклувальником. Таким чином він сприяв розвитку освіти та соціальної підтримки в губернії.
З 1893 року Мальцев був членом Полтавського повітового відділення Єпархіальної шкільної ради, а у 1912 році затверджений почесним членом цього відділення. З 1906 року він обіймав посаду позаштатного члена Єпархіальної шкільної ради, а у 1911 році став постійним членом цього органу. З 1905 року Мальцев входив до комітету Полтавського Єпархіального братства імені святого Макарія.
Активною була і його науково-просвітницька діяльність. З 1907 року він був товаришем голови Полтавської ученої архівної комісії, а з 1911 року — її почесним членом. Участь у роботі комісії свідчить про його інтерес до історії краю та прагнення зберігати документальну спадщину регіону.
Взагалі, внесок Мальцева у життя Полтавської губернії виходив далеко за межі медицини, що підтверджує масштаб особистості лікаря, для якого служіння суспільству було природним продовженням професійної місії.
Історико-медичні дослідження Олександра Мальцева
Особливе місце у спадщині Олександра Фелікісімовича Мальцева займають його історико-медичні дослідження, які він узагальнив у своїй докторській дисертації. На думку дослідниці Юдіної, дисертація Мальцева є унікальним науковим трудом, що дає «яскраве уявлення про розвиток психіатрії в приказному періоді».
Не менш цінною інформацією відзначаються глави, присвячені земському періоду діяльності Полтавської губернської психіатричної лікарні, де детально описані організаційні та лікувальні аспекти роботи закладу. Ці історико-медичні матеріали були опубліковані у журналі «Огляд психіатрії, неврології та експериментальної психології», а також у «Трудах Полтавської архівної комісії».
Особливу цінність представляють щорічні звіти Мальцева, що видавалися ним протягом 30 років — з 1886 по 1917 рік. Вони дають детальну картину функціонування психіатричної лікарні, відображаючи як організаційні успіхи, так і науковий підхід до лікування пацієнтів.
Протягом багатьох років Мальцев викладав психіатрію у Полтавській фельдшерській школі. Він написав навчальний посібник з психіатрії для помічників лікарів і учнів. Крім того, ним створено підручники з фармакології та психіатрії, що стали настільними посібниками для земських медичних працівників.
Мальцев усе життя щиро піклувався про пацієнтів. За свідченням професора Гаккебуша, його ставлення до хворих «було надзвичайно простим і ласкавим».
Олександр Фелікісімович Мальцев помер 26 листопада 1926 року в Полтаві, залишивши після себе багату спадщину, яка й через століття вивчається істориками медицини та психіатрії.
Джерела:
- http://histpol.pl.ua/ru/poltava-istoricheskie-ocherki/poltava-v-gody-vojny-1941-1945-gg?id=2452
- https://np.pl.ua/2025/03/26/sohodni-vypovniuietsia-170-rokiv-vid-dnia-narodzhennia-oleksandra-maltseva/
- https://esu.com.ua/article-63217
- https://lib.pdmu.edu.ua/news/oleksandr-malcev
- https://poda.gov.ua/news/214288
- https://www.psygazeta.ru/rubriki/psikhologicheskij-kalendar/5599-5-faktov-ob-aleksandre-felikisimoviche-maltseve.html