Коли шлюб зазнав краху: поради психолога

Шлюб — один з найважливіших етапів життя людини. З народженням нової сім’ї люди, які до цього були чиїмись доньками та синами, знаходять ще одне «місце під сонцем» — чоловіка чи дружину. І, звісно, ніхто не думає у цей час про розлучення. Частіше навпаки — мріє про щасливе майбутнє нової родини. Але іноді стається, що пара, не встигнувши відсвяткувати «паперове весілля», націлена розійтися. Одна справа, коли закохані, маніпулюючи одне одним, можуть згаряче сказати «все — розлучаємось», щоб додати пристрасті при примиренні. Та зовсім інша, коли люди усвідомлюють, що розлучення — єдиний вихід із ситуації. Психоаналітик Вікторія Кузьменко допоможе зрозуміти, що таке розлучення і що до нього може призвести. Далі на poltavchanka.info.

“Розлучення – це спільне рішення партнерів про офіційне розірвання шлюбу. Воно може проходити в добровільному чи в судовому порядку. Якщо мова про суд, тоді потрібна допомога юристів. Ми ж поговоримо про мирне розірвання шлюбу, коли люди націлені домовлятися, — говорить пані Вікторія. — Найперше, потрібно усвідомити, що розлучення однозначно є болісним процесом. Пройдете ви цей період із найкращим психологом чи без нього – однаково буде боляче. Адже даний процес потребує «прожиття». А якщо пара має дітей, то буде ще складніше”. 

Розлучення пари без дітей  

У цьому випадку фахівчиня пропонує проаналізувати як проживатиме втрату кожен партнер. Саме втрату. Бо на її думку, така форма стосунків як «шлюб», навіть якщо він уже на етапі, коли не здається людині настільки прекрасним як раніше, це все одно —  “історія” про неї у минулому (якою людина була у цих стосунках, про що мріяла, сподівалась). Тому мова йтиме саме про втрату цієї частини себе, свого життя, надій, очікувань, мрій, які вже не здійсняться. Тобто людина при розлученні зіткнеться із “загибеллю” своїх ілюзій, фантазій, майбутнього, яке планувала і в яке інвестувала свою енергію. 

Прожиття даної втрати залежить від сценаріїв психіки, які кожен із партнерів має на даний момент. Кожен, хто розлучається, немов художник, у розпорядженні котрого є певні кольори фарб.  І, у зв’язку із цим, він буде писати картину тими кольорами, якими володіє. Про це легко та цікаво пише французька психоаналітикиня Джойс МакДугал у роботі «Театр душі». А ще прожиття втрати залежить від кількості та якості «ресурсу психіки». Це можна порівняти з наявністю пального у автомобілі. Якщо в тебе його вдосталь, то ти доїдеш до місця призначення. А якщо ні — тобі потрібно знати, де є пальне або де є ті, хто його має і надасть. Тобто мова про наявність власного психологічного ресурсу для «прожиття» розлучення, або про психолога, який може допомогти. 

Пані Вікторія наголошує, що розлучення стосується не обов’язково офіційних стосунків. Емоції, почуття, спільне життя та їх втрата болісно проходять і для тих, хто має так званий «цивільний шлюб». Але перед тим як порадити як пережити розлучення, варто знати чому воно може статися. 

Фото: Психоаналітик Вікторія Кузьменко народилася в м. Решетилівка на Полтавщині. Пані Вікторія — спеціаліст практикуючий психоаналіз, є авторкою ряду проектів у сфері психології. Наразі фахівчиня працює у столиці

Психоаналітична проблема 

І тут наша співрозмовниця не може не згадати дядечка Фройда, засновника психоаналізу. Він говорив, що «проблеми з психікою має той, хто має маму». Жартуючи так, З.Фройд мав на увазі, що кожен із нас має внутрішні конфлікти по відношенню до своєї матері, батьків. І саме ці конфлікти, на думку психоаналітикині, лежать в основі розлучення, яке може так чи інакше «розворушити» травми з дитинства, що колись не були пережиті. І тоді відбуваються розлучення, бо кожен учасник пари хоче врешті вийти із конфлікту, який виник. 

Фахівчиня радить наступне рішення, якщо під час розлучення людина несвідомо стикається з травмою з дитинства. Наприклад, вона маленькою переживала втрату (розлуку з матір’ю). Якщо це був вдалий досвід (адаптивний), тоді процес розлучення має шанси пройти легше. А якщо він був тяжким, травматичним, тоді до сьогоднішнього стресу додається пласт переживань, які не були пережиті в дитинстві. Ці переживання ніби «спали», а зараз «прокинулись» під дією активних емоцій. Якщо людина не буде сама собі допомагати, тоді психіці “допомагатиме” її тіло, воно візьме на себе частину навантаження  і почне хворіти. Це психосоматика. Тому не варто недооцінювати та «накопичувати» в собі, здавалось би, просто «поганий настрій». Якщо людина має тривожність, поганий апетит, порушення сну, дратівливість, надмірну плаксивість і все це прогресує — варто звернутися до спеціаліста.

Далися взнаки незрілі стосунки… 

Нас ніхто в школі не вчив як будувати гарну сім’ю. В СССР взагалі “не було сексу”. Тому не дивно, що наступною розповсюдженою причиною розлучень є банальне «невміння», а іноді й «небажання» вирішувати проблеми. Це так звані «незрілі» стосунки, коли кожен очікує, що проблему вирішить інший. Формується певне поверхневе прожиття шлюбу протягом «квітково-цукеркового» періоду. І коли він минає й потрібно щось робити, щоб стосунки продовжувались, люди розходяться, бо просто не мають досвіду домовлятися чи навіть бажання це робити. Так, переходячи від одного партнера до іншого, і функціонують деякі люди, які шукають ідеал, котрого насправді не існує. Бо ж його потрібно створювати самому. Фахівчиня радить парам з такою проблемою разом сходити до психолога. Іноді, парі потрібен «суддя зі сторони», «незалежний експерт», щоб зрозуміти, що двоє просто не чують одне одного. І тоді, коли психолог допомагає налагодити комунікацію, пара переходить на новий рівень відносин, бо вони стали глибшими завдяки пережитій разом травмі. 

Проблема “мови” любові

Ще однією поширеною причиною розлучень є домашнє насилля, абюз, булінг (фізичне та моральне приниження одного з партнерів іншим). Тут теж все непросто. Є випадки, коли люди розлучаються і потім знов сходяться або знаходять такого ж тирана. Бо насилля стає для них «мовою любові», «мовою стосунків». Тому, що у такої жінки чи чоловіка батьки, наприклад,  мали досвід стосунків з насиллям. І для дитини це тоді (несвідомо) означало: «любити — це отак, через насилля». І коли після розлучення жінка чи чоловік знаходить іншого партнера, який не ображає, а навпаки, поважає, турбується, він чи вона не сприймає ці стосунки як нормальні, бо партнер дратує своєю… дбайливістю. Про це влучно пише сучасний психоаналітик Отто Кернберг у книзі «Відносини любові норма і патологія», де можна дізнатися про різні сценарії відносин у парі. 

Коли стосунки руйнують зрада чи війна

На жаль, за словами Вікторії Кузьменко, зрада — це теж поширена причина розлучень. Криза виникає тому, що люди не спілкуються, не озвучують проблеми одразу. Замовчують, терплять те, про що їх не вчили говорити і т.д. Тобто пара живе за шаблонами й нічого не робить для входження «нового» в їх життя. Порада для них — похід до психолога. 

А от вплив війни на життя українців показав нам не тільки те, який ми витривалий народ, але і те, що вона здатна руйнувати сім’ї. Здебільшого, стосунки, які були на межі. Для таких війна стає «останньою краплею». У даному випадку в людини може зникнути сенс життя, який був наявним дуже довгий час, може з’явитись депресія. Але в такому разі жінці чи чоловікові потрібно вчитися жити для себе. Не для партнера чи дітей, якщо вони є, як було раніше, а для себе. Це може бути гарна можливість знайомства із самим собою: знайти те, що надихає, дізнатися свою унікальність, почати життя спочатку. Якщо буде складно — теж зверніться до психолога. 

Бувають і “зрілі” рішення 

Звісно, крім згаданих, може бути й проста причина розлучення — відносини себе вичерпали. Коли люди розуміють, що їх нічого не пов’язує і що давно кожен живе своїм життям. Мабуть, це найпростіший варіант розвитку подій, коли люди можуть спокійно сісти, поговорити, прийняти рішення про розлучення й лишитися після цього, якщо не найкращими друзями, то хорошими товаришами. Люди, які змогли «по-зрілому» прожити розлучення, обов’язково й без підказок психолога знайдуть причини, за що можна бути вдячним одне одному: за спільних дітей, за щасливі моменти, спогади. Такі пари варті поваги! 

Коли розлучаються мама і тато…

Розлучення пари, у якої є діти, — процес складніший. Кожен партнер буде проживати втрату і свою батьківську відповідальність перед дитиною одночасно. Тобто дорослі частину своєї психічної енергії (“палива для автомобіля”) мають приділити на пояснення дітям: чому мама і тато розлучаються, чому існують розлучення і що це, чому мама вже не любить тата (чи навпаки) і чи не значить це, що і мене (дитину) тепер не будуть любити?..

Та замість цього, на жаль, дорослі «втягують» у процес розлучення дітей по-іншому, ніж це має бути, маніпулюють ними, погрожують одне одному ними. Це відбувається від колосального навантаження на психіку, стресу (нестача “палива”) від втрати. І тоді може виникати бажання помститися. Батьки можуть забути, що вони «тато і мама». Бо стають захопленими втраченими ілюзіями, фантазіями, про які йшлося на початку статті. Такі батьки намагатимуться продовжувати боротися за те, що вже “померло”, за ще неусвідомлену втрату. Чому? Бо не вистачає ресурсу психіки (“палива для автомобіля”) ні для себе, ні для дітей. А вони завжди страждають найбільше, бо почуваються покинутими, нелюбимими, не гідними… Так формуються травми на все життя. 

Рішенням у даній ситуації, на думку пані Вікторії, має стати розмова. Бо завжди і про все можна говорити: про біль, втому, проблеми, неможливості. Все, що здається надскладним, можна помістити у вимір мови і висловити. А якщо це важко, завжди є ті, до кого можна звернутися за допомогою. 

Навіщо аналізувати причини? 

Бо після розлучення людина хотітиме мати «психологічний грунт», на який прагнутиме спертися, щоб зрозуміти, усвідомити, що з нею відбулося, що не так і як навчитися знову довіряти. Розуміючи хоч приблизну причину розлучення, людині буде ясно, що саме “болить”, від чого себе варто берегти, що потрібно, щоб їй стало краще. Тож усвідомлення причини розлучення забезпечить «психологічний грунт» для розуміння себе і свого життя у цьому світі. 

“Ті, хто перебуває у процесі розлучення, мають пам’ятати: як би зараз не було тяжко, життя після розлучення точно є. І за періодом втрат і депресії обов’язково настає період «прийняття та нових надій». І це, мабуть, найголовніше, — підсумовує Вікторія Кузьменко. —  Яким буде нове життя? Цього вам ніхто сказати не зможе. Бо це нікому невідомо. Якби було навпаки, навряд би люди одружувались, створювали пари, починали стосунки, щоб потім розлучатися. Головне — бережіть себе і людину в собі!”.

.,.,.,.