Домашнє насильство — болюча тема, про яку не варто мовчати. Адже насильство у будь-якому прояві заслуговує якнайшвидшої протидії як від того, хто його відчуває на собі, так і від усіх, хто може допомогти цій людині. Практикуючий психотерапевт у напрямі гештальту, психолог-волонтер проекту “Досить!” у ГО “Інша жінка”, що спрямований на інформаційну протидію сімейному насиллю в Полтавській області, Юлія Чугуєвець має арсенал дієвих порад по темі домашнього насильства. Далі на poltavchanka.info.
Ознаки та види “напасті”
За словами пані Юлії, сімейне насильство має свої “риси”. Ви можете зрозуміти, що над людиною чинять насилля, якщо регулярно помічаєте на її тілі синці та забої, частково заліковані попередні травми, сліди укусів, опіки незвичних форм у різних частинах тіла, відсутність зубів. Із того, що може бути видно, але часто не асоціюється з насильством — занедбаний зовнішній вигляд, різка втрата чи набір ваги, одяг не по сезону, недотримання особистої гігієни. Жертви насилля часто мають проблеми із самооцінкою, виглядають скутими, заляканими, уникають прямого погляду в очі, їм властива тривожність, нав’язливі думки, надмірне збудження, відсутність сну або, навпаки, надмірна сонливість, безініціативність, безсилля. Але часто все це помітити непросто. Бо зазвичай людина, яка є жертвою систематичного насильства, мало з ким спілкується.
Якщо “під підозру” потрапляє знайома вам людина, то вас може насторожити її відокремлення від компанії, соціуму, уникнення спілкування, раптова відмова від роботи чи навчання. Якщо знайома людина незвично пропала з “радарів” — цілком можливо, що прямо зараз її ізолюють від суспільства. Все може починатися банально зі слів агресора типу: “твоя подруга погана, не спілкуйся з нею”, “батьки тебе ніколи не любили, тільки я тебе люблю”, “кидай свою погану роботу” тощо. Тобто агресор постійно навіює думку, що все оточення — проти жертви. Так він створює “вакуум” навколо неї, позбавляючи її підтримки інших людей. Інколи це відбувається на стадії, коли в стосунках ніби “все ок”. Тому любляча людина, яка довіряє партнеру, по неволі може почати прислухатися до слів коханого. Але частіше це відбувається через примус і сильний психологічний тиск.
“Я обов’язково хочу нагадати, що сімейне насилля буває різним. Найчастіше — це комбінація кількох його видів чи одразу всіх (фізичного, психологічного, економічного та сексуального). І, на відміну від конфлікту, насилля має регулярний характер. Його цикл має назву “коло насилля”, — пояснює Юлія Чугуєвець.
Пекельне коло
За словами фахівчині, І фаза кола насилля — це наростання напруги. Вона має наступні ознаки. У стосунках наростає невдоволення, відбуваються окремі спалахи гніву, образ. На перших етапах жертва здатна реагувати на напругу спокійно, намагається врегулювати та збалансувати ситуацію. Як правило, знаходить виправдання окремим спалахам гніву. Кривдник постійно роздратований, будь-яка дрібниця його злить, він провокує сварки, може зловживати алкоголем, лякає, справляє враження, що все менше і менше контролює своє “я”. Жертва заспокоює його, виконує забаганки, просить вибачення, йде на поступки, підлещується або уникає його, хоче поліпшити його настрій, зробити щасливим, запобігти заподіянню їй шкоди. У жертви наростають напруга та страх, що може проявлятися у фізичних симптомах – головний біль, болі в животі, нестача життєвої енергії, нервова збудливість, занепокоєння.
ІІ фаза — конфлікт (власне інцидент насильства). Його можна описати наступним чином. Відбувається інтенсивна розрядка, що супроводжується емоційними спалахами та фізичними діями у насильницькій формі. Це — найкоротша фаза (від 2 до 24 годин). Агресор ніби скаженіє, вибухає від дрібниць, застосовує різні види насильства. Жертва ж у цей час почувається безпорадною, неспроможною заспокоїти кривдника, вона в повному шоці, не може повірити, що це сталося, відчуває страх, сором, жах. Стає апатичною, втрачає волю до життя, відчуває злість та безпорадність.
ІІІ фаза — примирення. Насильник просить вибачення за свої дії, шукає їм виправдання, перекладає провину на жертву (“це ти мене довела”, “аби ти зробила, що я просив — не довелося б тебе бити” і т. д.). Інколи агресор заперечує сам факт насилля або запевняє жертву, що та перебільшує чи “неправильно все сприйняла”.
ІV фаза — “медовий місяць”. Модель поведінки змінюється. Агресор перетворюється на люблячу дбайливу людину і обіцяє, що більше ніколи так не вчинить. Жертва зміцнюється у вірі, що все можна виправити на краще. Кривдник усвідомлює, що зайшов надто далеко, “щиро шкодує”, проявляє тепло, любов, стає схожим на людину, якою був на початку знайомства, приносить подарунки, розмовляє з жертвою, дбає про неї, обіцяє змінитися. Жертва починає вірити, що партнер змінився, що то був випадковий інцидент, котрий не повториться, вона почувається коханою, важливою для партнера, може перебувати в ейфорії, спільне життя знову здається їй прекрасним та повним надій.
ФОТО: За словами психотерапевта Юлії Чугуєвець, цей жест може врятувати вам життя. Це невербальний сигнал допомоги для жертв сімейного насилля. Його придумала Канадська організація Canadian Women’s Foundation. Щоб подати сигнал про допомогу: спочатку показуєте відкриту долоню із зігнутим великим пальцем, потім згинаєте всі пальці в кулак поверх великого пальця. Покликати таким чином на допомогу можна будь-де: на вулиці, визирнувши у вікно, під час відеозв’язку з кимось, у магазині тощо. Якщо ви помітите, що хтось подає такий сигнал — негайно телефонуйте до поліції
Та пекельні кола повторюються і проміжки між фазами з кожним разом скорочуються, аж поки з цих сегментів залишиться один — конфлікт. Насильство в кожному наступному циклі стає більш вираженим, стрімким. У одній ситуації можуть виявлятися кілька видів насильства одночасно, наприклад, фізичне (побиття), психологічне (погрози), економічне (позбавлення коштів). Але до того часу жертва вже психологічно “оброблена” настільки, що щиро вірить: вона на це заслужила, нікому, крім насильника, вона не потрібна, їй ніхто не допоможе, бо вона негідна нічого хорошого в цьому світі. А на людях насильник часто поводить себе чемно, дотримується образу “хорошої людини”.
Чому люди мовчать і терплять знущання?
Найпідступніше те, що сімейне насильство відбувається з боку найближчих людей, від яких такого не очікуєш. Бо родина — це місце, де хочеться отримувати тепло, любов, підтримку й захист. Та, на жаль, інколи воно для людини стає найнебезпечнішим у її житті. Важко повірити, особливо в шоковому стані, що кохана людина робить це з тобою.
Говорити про насильство й досі якось не дуже “прийнято” в нашому суспільстві. Тому зізнаватися в цьому, просити допомоги для жертв буває соромно, принизливо, боляче, страшно. Бо можуть спитати, наприклад: “нащо ти все терпіла?”, “чого відразу не пішла?”, “чого дозволяла з собою це робити?”. Тобто, сам факт того, що жертва таки зважилась попросити підтримки, такими запитаннями ніби ігнорується і знецінюється.
Гештальт-терапевт Юлія Чугуєвець
Відповідь на всі ці “чому?” така: не відразу критично усвідомила ситуацію. Бо “підготовка” жертви відбувається поступово. Спочатку феєричне кохання, потім охолодження, наростання напруги, конфлікт, насилля, примирення. І знову коло виходить на новий виток феєричного кохання — “медовий місяць”. Саме цей момент і є тією “голкою”, на яку “підсідають” жертви, і тою причиною, чому не з першого разу вони йдуть від насильників. Усе пов’язано на біохімічних змінах в мозку людей, яких тривалий час піддавали жорстокому насиллю. На стадії “медового місяця” відбувається потужний викид ендорфінів — і це стає залежністю. На ній насильники й тримають біля себе жертву, яка бажає отримати від партнера той щасливий період. І чим більший контраст між фазами “інцидент насилля” та “медовий місяць”, тим сильніше бажання таки отримати любов від свого насильника. Тому жертви можуть по кілька разів повертатися до мучителя після розриву стосунків. Це не дурниця, як може здатися, це зміни в мозку на біохімічному рівні та зламана воля й викривлене світосприйняття (після психологічної “обробки”).
Також причинами того, що жертва тривалий час залишається у нищівних стосунках, може бути і фінансова залежність, і психологічний “злам”, і деструктивні установки по типу “б’є — значить, кохає”, “чоловік головний”, “так всі живуть” тощо.
Буває й так, що людина вже розуміє, що відбувається, не хоче цього, але все ще продовжує терпіти знущання. Найпоширенішою причиною цьому називають дітей: “Щоб у дитини був батько”. Але ж, по-перше, батько в дитини після розлучення не зникне. По-друге, бачачи постійні знущання над кимось із членів сім’ї, дитина стає “атрибутом” насилля і росте потенційною жертвою. Бо просто не знатиме інших варіантів побудови стосунків у родині й нестиме такі ж самі у своє доросле життя. По-третє, чи корисне життя поруч із батьком, який спричиняє постійний травматичний стрес своїми діями? Хіба ради цього варто залишати себе та своїх дітей у небезпеці, в ситуації ризику та постійного стресу? От якраз заради дітей і треба тікати з того пекла!
Насилля — це завжди свідомий вибір агресора!
“На жаль, у нашому суспільстві й досі існує стигматизація жертв сімейного насильства і поширене токсичне твердження “сама винна”. Особливо, якщо таку позицію транслюють батьки, родичі чи найближче коло жертви. Їй тоді ні на кого спертися, вона залишається без підтримки. Ну і теж починає вірити, що “сама винна”. Так от. Не винна! Ніколи ніхто не винен, що інша людина вирішила вчинити над вами насилля. Це стосується будь-якої ситуації — чи напад хуліганів, чи побиття кимось рідним. Насилля — це завжди свідомий вибір агресора! Ніякі “довела”, “погано себе поводила”, “не приготувала борщ” не виправдовують цей вибір! І про це варто пам’ятати”, — наголошує співрозмовниця.
За її словами, яскравий актуальний приклад “сама винна” — війна росії проти України. Агресор притягнув за вуха якийсь привід, вигадав причини, намагається спотворювати реальну картину (газлайтинг — коли маніпулятор хоче змусити когось чи групу людей поставити під сумнів їхню власну реальність, пам’ять, сприйняття). Ну і, прикриваючись цим, чинить дике насилля, вбивства і жорстокі знущання. Але, слава Богу, ніхто ж не вірить, що цей насильник діє правильно чи неусвідомлено “просто зірвався”. Уся наша країна чинить стійкий спротив, захищає свою землю та бореться за себе і вірить у свою правду. Так само й у сімейному чи будь-якому іншому насиллі — кривдник завжди знає, що він робить. І ніщо його дії не може виправдати, пояснити, зм’якшити.
Куди звернутися по допомогу?
Із кола насилля дуже важко вийти без підтримки. І про це варто пам’ятати тим, хто хоче допомогти жертві. Ви маєте дати зрозуміти, що вірите їй і її історії, що ви на її боці та завжди, в будь-який час, готові допомогти. І постійно наголошуйте, що над людиною чинити насилля не можна.
Жителям регіону, які страждають від домашнього насильства, радимо звертатися за такими номерами телефонів: 102 (поліція); 15-47 (урядова “гаряча лінія” з протидії домашньому насильству); безкоштовна національна “гаряча лінія” з протидії домашньому насильству — 0 800 500 33 53 (для стац. тел.) та 116-123 (для моб. тел); національна дитяча гаряча лінія — 0 800 500 225 (для стац. тел.) та 116-111 (для моб. тел). Також можна звертатися в ГО “Інша жінка”, в суди, центри безоплатної правової допомоги, в центри соціальних служб, в медичні установи, громадські і релігійні організації.
