Катерина Білокур – надзвичайно самобутня українська народна художниця з Полтавщини. Її чудові картини колоритної української природи, повідомляє сайт poltavchanka.info, переважно малювала природу, а квіти називала «очима Землі, душею Землі». Через них вона осягала природу і поглиблювала знання про неї: «Я буду малювати і малювати квіти, бо я люблю над ними працювати так, що не можу знайти слів, щоб висловити свої почуття до них, і мою велику любов до них».
Початок наївної творчості
Життя Катерини Білокур було нелегким. Народилася вона 7 грудня 1900 року в селі Богданівка Київської області в родині селянина-бідняка. У неї не було можливості вчитися в школі, і лише жага до знань допомогла їй згодом заповнити прогалини в навчанні. Поступово любов до мистецтва витіснила всі інші прагнення. Спроби батьків відвернути її від цієї «нікчемної» гонитви були марними. Уважно вивчаючи природу, вона поступово збагачувалася новими враженнями, проникала в таємниці живопису, дизайну та лінії малюнка.
Перші твори Білокур (20-ті — початок 30-х років) були аматорськими. Це були портрети її родичів і жителів села, виконані вугіллям і саморобними рослинними фарбами.
Важливим періодом у її творчості стала друга половина 30-х років. Потім взялася малювати натюрморти.
Уже ранні роботи — «Берізка» (1934), «Квіти біля паркану» (1935), «Квіти» (1936) та деякі інші яскраво виявляли її виняткові творчі здібності. Винахідливість підбору сюжету, життєвість, химерність композиції та гармонія кольорів, характерні для цих картин, стали головними рисами всієї творчості художниці.
Перше визнання
Картини Білокур вперше були представлені на Полтавській обласній виставці 1940 року, а потім на Всеукраїнській виставці в Києві. Вони отримали високу оцінку аматорів і мистецтвознавців.
Натхненна цим успіхом, художниця поїхала до Києва та Москви вивчати картини інших мастрів, і згодом створила низку чудових композицій, пронизаних любов’ю до рідної землі та її працьовитих людей. На жаль, усі роботи, представлені на Полтавській виставці 1941 року, знищені під час Другої світової війни. Збереглися лише деякі твори того періоду, які не увійшли до експозиції («Квіти та берези на вечір», «Квіти в тумані», «Жоржини», «Польові квіти»).
Два роки, проведені на окупованій фашистами території, були найтяжчими в житті Катерини Білокур. У цей період було створено лише кілька картин — «Квіти і вечірні квіти» (1942) і «Квіти (лілії»), які вона закінчила до кінця 1943 року.
Після визволення рідного села Білокур створює нові композиції «Буйна рослинність», «Декоративні квіти» (1945), «Щедроти природи» (1946), «30-річчя Жовтневої революції» (1947), а також знамените полотно «Колосся царя», яке не має собі рівних. враховує його естетичний та емоційний вплив.
50-ті роки були найпліднішими в творчій діяльності Білокур. Вона створила такі оригінальні та яскраві натюрморти, як «Яблука та помідори», «Сніданок» (1950), «Кавун, морква та квіти» (1951), «У Шрамківському районі Черкаської області» (1955—1956), «Квіти та крепи» (1953—1958).
Вони вирізняються своєю свіжістю та безпосередністю. Скрупульозно й правдиво зображена кожна деталь у картинах Білокур сприймається як реально існуюча. Для всіх її робіт характерні плавний перехід світла й тіні, м’яка гама кольорів.
У 1950-х роках Білокур робить перші спроби акварельного живопису. Кращі її твори того часу — «Село Богданівка у вересні», «За селом» (1956), «Рання весна» (1958), «Осінь» (1960) — відзначаються надзвичайною емоційною виразністю. В останні роки свого життя, позначені важкою хворобою, Катерина Білокур створила низку визначних полотен: «Жоржини» (1958), «Півонії» (1958), «Богданівські яблука» (1959), «Купок квітів» (1960) та інші.
Померла Катерина Білокур 9 червня 1961 року. Її творчість здобула загальне визнання. Їй присвоєно почесне звання Народної артистки УРСР, нагороджена орденом «Знак Пошани» та Почесною грамотою Верховної Ради УРСР. У рідному селі на її честь споруджено пам’ятник. В усі пори року постамент укритий квітами, якими вона так милувалася.
