Вона стала першою українкою, чиї картини було придбано одним із найбільших та найвідоміших музеїв світу – Лувром. Талановита художниця, письменниця, скульпторка, яка не зважаючи на короткий життєвий шлях та ранню смерть встигла завоювати любов та прихильність багатьох поціновувачів мистецтва – це Марія Костянтинівна Башкірцева. Мало кому відомо, що ця талановита дівчина була родом із Полтавщини. Як починалась її творчість? Коли вона стала відомою та чому померла у молодому віці? Далі на poltavchanka.
З України до Франції
Марія Башкірцева народилась у 1858 році у селі Гавронці Полтавської губернії. Батьки дівчинки – Костянтин і Марія – були достатньо заможними, однак часто сварились. Костянтин був знаним землевласником та сином генерала Башкірцева, який добре проявив себе у війні 1812 року, але попри такий високий статус чоловік мав славу гульвіси та п’яниці. Дружина Марія, як справжня аристократка та високоосвічена пані не змогла довго терпіти такого вдома, тому розлучилась із Костянтином та переїхала до села Черняківка, де жили їхні родичі.
Дитина зростала в оточенні любові, тепла і творчості. Мати дівчинки дуже цінувала мистецтво та розмовляла англійською, тому намагалась дати Мусі все найкраще (так Марію називали вдома). Для Марії найняли двох гувернанток, які повинні були не лише доглядати, а й навчати майбутню художницю іноземним мовам та творчості, зокрема грі на фортепіано та малюванню. Муся обожнювала навчатись та робила значні успіхи в усьому. Коли Марії виповнилось 12 років, матір дівчинки у пошуках кращої долі прийняла рішення виїхати за кордон до Ніцци. Саме там дівчина проживала усі підліткові труднощі – перше кохання до молодого герцога та амбіції стати відомою. Любов до музики, що виникла ще в Україні виросла у бажання здобути славу та популярність у ролі видатної співачки. Родичі Марії не жалкують грошей на її освіту, тому дитина отримує найкращих викладачів, сама складає для себе щоденний дев’ятигодинний графік занять і фактично за декілька місяців опановує трирічний курс навчання в гімназії. Для того, щоб ділитись своїми думками та переживаннями Мусі приходить думка завести щоденник. У той час у родину приходить горе – талановита дитина починає хворіти на сухоти. Не зважаючи на хворобу, періодичні втрати свідомості та сильний кашель Муся продовжує навчатись у шаленому темпі, у результаті чого частково втрачає голос. Таким чином, про кар’єру співачки можна було забути.
Коли стан Марії покращився, майбутня художниця почала багато подорожувати разом зі своєю матір’ю. Вона відвідує Італію, Рим та навіть повертається до України, щоб побачитись з батьком. Усі подорожі дівчина описує у щоденнику: там і враження від картин Тиціана та Рубенса, побачених в Італії, і нове нерозділене кохання у Римі, і страждання від сварок батьків в Україні. Після невдалої подорожі до рідного краю, Марія Башкірцева переїжджає до Парижу. Після побачених картин в Італії вона захоплюється живописом і вирішує стати художницею.
На шляху до нової мрії – живопису
На той час жінкам було складно отримати такого роду освіту, тому її віддають до приватного закладу – академії Жуліана. Ця академія вважалась однією з найкращих та випустила не одного талановитого художника. Амбіційна дівчина швидко наздоганяє своїх однолітків та не полишає думки бути кращою і прославитись, що викликає заздрість в однокласників. Однак, неприязнь до Башкірцевої підсилює її фінансове становище – вона значно багатша за інших, тому з нею не дружать – її ігнорують. Підтримує юну художницю її вчитель – Рудольф Жуліан, який захоплюється наполегливістю Мусі та пророкує їй велике майбутнє.
У 1879 році дівчина перемагає на конкурсі в академії, отримавши медаль за найкращу роботу. Ця відзнака спонукає до наступного запису у щоденнику: “Якщо живопис не принесе мені слави, я покінчу життя самогубством. Це вже вирішено”.
З того часу Марія Башкірцева багато малювала. Дебют її відбувся у Паризьких салонах – картини Башкірцевої підкорюють глядачів своєю неординарністю та сміливістю. Ось вона малює розкішну молодицю у блакитній сукні, яка читає сучасну книгу, але далі вже зображує жінку у корсеті з папіросою.
Звісно що, не всі її картини викликають схвалення педагога, бо малювати таке знатній пані не личить, тому деякі роботи певний час не виходили у світло. Марія ж отримує нагороду за нагородою, сприймаючи це як належне. У своєму захопленні живописом дівчина забуває про все на світі – і про туберкульоз, який прогресує, і про особисте життя. Родина Марії активно переймається сімейним статусом своєї доньки, та дівчині байдуже. Постійні візити до лікаря та лікування обтяжують її і відволікають від головного – малювання. Пробує себе жінка і в скульптурі. Попутно художниця продовжує робити записи у щоденнику. Нарешті вона стає відомою: слава про Марію Башкірцеву поширюється далеко за межі Франції і доходить навіть до Батьківщини. Стільки сил та навчання приносять найбажаніший результат, але забирають головне – здоров’я та життя. У 25 років талановита художниця з Полтавщини помирає від туберкульозу.
Визнання після смерті Марії Башкірцевої
Після смерті Башкірцевої у Парижі було проведено велику виставку робіт художниці. Картини Марії зберігаються у Луврі, у музеї образотворчого мистецтва в Ніцці та у рідній Україні – в селі Черняківка, де створили музей на її честь. Цікаво, що у 1887 році посмертно було опубліковано записи зі щоденника, який несподівано став дуже популярним. Фактично, у ньому висвітлено етапи внутрішнього дорослішання та становлення талановитої художниці, їх внутрішні конфлікти, переживання та амбіції, які цікаві не лише з точки зору пересічного читача, а й зі сторони психологічної оцінки особистості. Таким чином, посмертно Марія Башкірцева стала письменницею, а її “Щоденник” і досі є предметом для дискусій серед літературознавців.
