Народження української естради: 7 зірок, яких просто соромно не знати полтавчанам

Чи знаєте, хто написав «Червону руту», чи хто вперше виконав «Стожари»? А як виникла образно-мелодична система української пісні? Чимало українців навіть не здогадуються. Проте кореспонденти «Суспільного» провели цікаве дослідження про зірок української естради, яких варто знати і пам’ятати, інформує «poltavchanka.info».

Платон Майборода

Платона Майбороду по праву можна назвати батьком української естради. Адже саме він разом з українським поетом Андрієм Малишком створили фундамент української пісні. По суті, їхні 22 твори стали справжніми зразками втілення української мелодичної традиції та естетичного мислення, зокрема ліричної природи.

Така композиція, як «Київський вальс» протягом багатьох років символізувала столицю нашої країни. На радіостанції «Промінь» початкові слова цієї пісні навіть були позивними. 

«Пісня про вчительку» по сьогодні в усіх українців асоціюється зі школою. Можна сказати, що ця пісня стала шкільним символом. До речі, сучасний український реп-гурт «Курган та Агрегат» використав строфи з «Пісні про вчительку» для свого треку «Вчителька». Це свідчить про невмирущість легендарної композиції. 

Крім того, вартими уваги є й такі твори Майбороди, як «Ми підем, де трави похилі», «Ти моя вірна любов» та «Колискова». Талановитий композитор також був вірним історії рідного краю, про що свідчить «Пісня про козацькі могили». А найпопулярнішою і найголовнішою залишається композиція «Рідна мати моя» («Пісня про рушник»), яку переклали аж на 18 мов. 

Олександр Білаш 

Цей композитор і поет зробив великий внесок в українську музику – написав приблизно 200 пісень. Серед цих композицій найвідомішими стали: «Сніг на зеленому листі», «Два кольори», «Ясені». Ці твори є невід’ємною частиною кожного українця. Вони полишили свого автора і стали частиною естрадних стандартів. Олександр Білаш зміг створити образну систему, яка до нині відповідає основним рисам загальнонаціонального характеру. Йдеться про ліричну рефлексію, високий рівень сентиментальності та лаконічний трагізм. Ці основні риси притаманні рідному народу. 

Назарій Яремчук 

Людина, про яку чув кожен. І хоча Назарій Яремчук прожив досить мало, він встиг зробити багато для розвитку і популяризації української пісні. Його внесок ще довго пам’ятатимуть навіть наступні покоління. Він настільки гарно виконував українські пісні, що їх почули не лише в рідному краї, але й по цілому світі. Неможливо не згадати про «Червону руту», яку Назарій склав разом з поетом Володимиром Івасюком. Ця пісня стала візитною карточкою й інших вітчизняних музикантів, зокрема Софії Ротару. До того ж композиція легендарного співака так би мовити вийшла за рамки пісні і стала певним символом, коли на її честь назвали музичний фестиваль, що з початку 90-х побудував сучасну українську поп-естраду та відкрив багато нових музичних талантів. 

В одному зі своїх інтерв’ю Назарій Яремчук сказав цінні слова, спрямовані до всіх музикантів та митців: «Кожен з нас повинен постійно бути в польоті – крізь долю, над суєтою. І при цьому, однак, не відриватися від землі. Пам’ятати священні речі – навіщо живеш, звідки ти родом, до чого прагнеш, що скажеш людям, з якого колодязя п’єш живу воду. Я вийшов із того віку, коли звертаєш увагу на дрібниці – автографи, популярність. Мене турбує інше: що буде з нашим пісенним садом завтра?»

Володимир Івасюк 

Композитор, співак і поет Володимир Івасюк став одним із основоположників української естрадної музики. Він наполегливо і завзято працював ще з самої юності, аби зробити вагомий творчий внесок. Володимира мучила така думка: хіба українці, окрім Миколи Лисенка, не мають нікого у світовій музичній класиці? Його труд був не марним. Талановитий композитор з легкістю запам’ятовував будь-яку нотну партитуру. Він багато імпровізував та музикував. Саме так на світ з’явилися «Червона рута», «Водограй» і багато інших популярних пісень.

Софія Ротару

«Буковинський соловейко» – кличка, яку родичі та друзі дали маленькій Софійці. У свої 17 років дівчина перемогла на Республіканському фестивалі народних талантів. З того часу Софія залишається на Олімпі української музики. Творчість Софії Ротару неабияк вплинула на світогляд і погляди тогочасної молоді. З усіх радянських виконавець ця співачка першою з’явилася на сцені у штанях. А це, до слова, стало справжнім викликом. 

Окрім співу, Софія також знімалася у кіно. В середині 80-х вона почала співпрацювати з композитором Володимиром Матецьким. Разом з ним Ротару написала майже всі свої народні хіти до початку 2000-х. Навіть сьогодні талановита співачка йде в ногу з часом і таки залишається матінкою української поп-естради. 

Василь Зінкевич

Співак, заслужений народний артист України, засновник відомого музичного ансамблю «Світязь». Щоправда до відкриття своїх музичних здібностей Зінкевич шив костюми і чудово танцював. Його співочий талант зовсім випадково відкрив керівник вокальної школи Левко Дутковський, який запропонував Василю виконати одну з його пісень. Спочатку Зінкевичу сказали, що Володимир Івасюк краще виконав цю пісню, але той здаватись не хотів. Спробувавши ще один раз заспівати, він вклав у пісню всю свою душу і енергію, що, звичайно, принесло чудовий результат. Так, у 1969-му році українські глядачі, затамувавши подих, слухали пісню про сніжинки у виконанні Зінкевича, а не Івасюка. Наполегливим трудом Василь почав прокладати собі шлях у музичному напрямку. 

Важко не згадати, що «Червона рута» неабияк прославилась завдяки Василю Зінкевичу, який виконував її разом з Яремчуком. Дехто пам’ятає їхній виступ у 1970-му році в Чернівцях, коли усі люди зупинилися, аби почути улюблену пісню. А пізніше розпочалася історія легендарного ансамблю «Смерічка», де значну участь брали Яремчук та Івасюк. Музиканти вирішили об’єднати спільні зусилля у творчій діяльності замість того, щоб конкурувати. В той час Зінкевич, пригадавши своє минуле з костюмами, вирішив прикрасити наряди «Смерічки» коштовними камінцями. Але з часом музичний діяч покинув публіку. Тому не дивно, що його сьогодні також пам’ятають і знають як «незіркову зірку». 

ВІА «Кобза»

На початку 70-х років минулого століття розпочався період Золотої епохи української музики. Для глядачів тоді відкрилася новітня сцена з оригінальною музикою та футуристичними костюмами. «Кобза», «Березень», «Мрія», «Водограй», «Дзвони», «Світязь», «Беркут», «Жива вода», «Музики», «Арніка» – ці та багато інших вокально-інструментальних ансамблів почали створювати незвичайну музику майже в усіх українських містах.

Але варто виділити ансамбль «Кобза», який дуже модно тоді звучав. Можна сказати, що «Кобза» об’єднала тодішні популярні зарубіжні мотиви з місцевими тенденціями. Музиканти переграли майже всі стилі – від бразильської боса-нови до британської психоделіки, які набули великої популярності в 60-70-х роках. А щонайцікавіше – цей музичний ансамбль сьогодні функціонує та радує прихильників своєю філософією, яку передає через особливе звучання.