Її називали “королевою екрану”, “зіркою німого кіно” та “полтавською галушкою”. І хоча акторську майстерність Віри Холодної оцінювали неоднозначно, вона зіграла десятки ролей і закохала в себе тисячі чоловіків. Далі на poltavchanka.
“Нічого не вийде”
“Струнка, гнучка, колишня танцівниця, вона сиділа переді мною, опустивши красиві вії на чарівні очі, і говорила про те, що хоче спробувати свої сили на екрані. <…> Віра Холодна тоді вміла лише повертати свою красиву голову і скидати очі ліворуч і праворуч – вгору. Правда, виходило це в неї чудово”, – писав режисер Володимир Гардін у своїй книзі про життя та творчість “Спогади” (1912-1921).
Метра тодішнього кінематографа привернула ефектна зовнішність дівчини і він запропонував їй невелику роль у фільмі “Анна Кареніна”. Це був малопомітний дебют Віри Холодної в 1914 році, після якого Гардін із гіркотою сказав: “Нічого не вийде”. Однак Віра не хотіла зупинятися на шляху до слави. Адже про сцену та про чарівний світ театрального мистецтва та кіно вона мріяла ще з дитинства…
Майбутня кінодіва народилася в Полтаві у 1893 році. Її мати Катерина Сергіївна була випускницею інституту шляхетних дівчат, а батько Василь Андрійович – філологом. У Полтаві глава сімейства працював учителем словесності у міській гімназії. У дитинстві батьки балували її ласощами і в результаті дівчинка трохи погладшала. Віру ласкаво почали називати “полтавською галушкою”. Від близьких людей це звучало безневинно, але потім у такий спосіб її почали дражнити заздрісники, натякаючи на провінційне походження.
З Полтави родина переїхала до Москви, де Віра вступила до балетної школи. Проте бабуся дівчинки категорично була проти артистичної кар’єри та змусила внучку залишити танцювальну ниву. Втім, Віра знайшла й інші захоплюючі заняття – музикувала на фортепіано, з запалом декламувала вірші та виблискувала у гімназійних спектаклях.
Як вона все-таки зуміла наблизитися до світу синематографа? Знаменитий естрадний артист і співак Олександр Вертинський згадував, що зустрів Віру на одній із московських вулиць, якою вона щодня прогулювалася. Вертинський швидко оцінив вражаючу та свіжу зовнішність дівчини і, недовго думаючи, запропонував їй зніматися у кіно. Розгубившись від несподіванки, Холодна погодилася не одразу. Але коли таки зважилася прийняти пропозицію, легендарний естрадник відвіз її на кіностудію та познайомив із директором.
Черга до кінотеатру
Після кінопроби в “Анні Кареніній” Віра зуміла зіграти головну роль у фільмі “Пісня торжествуючого кохання” за однойменним твором Івана Тургенєва. На думку Вертинського, це стало вершиною творчості молодої актриси. У тому ж 1915 році вона знялася ще в декількох фільмах і поступово завойовувала любов глядачів. Наприклад, всі помітили, що в кінострічці “Діти століття” Віра “незрівнянно правдиво” створила образ люблячої дружини та матері.
Ну а кінозіркою критики її почали називати, подивившись фільм “Життя за життя”. Розповідали, що охочих потрапити до кінотеатру було так багато, що квитки продавалися за попереднім записом! А місячний заробіток Віри дорівнював річному гонорару середнього театрального актора.
Популярність деяких кінокартин виявилася приголомшливою. Наприклад, фільм “Біля каміна” безперервно демонструвався в Одесі протягом 90 днів, у Харкові – 72 дні, при цьому великий харківський театр “Ампір” чотири рази відновлював показ фільму, і щоразу збиралися величезні черги спраглих поглянути на звабливу красуню.
Акторська робота Віри Холодної не припинялася навіть під час Першої світової війни. Вона сяяла як справжня зірка на тлі похмурих подій фронтового життя. Військові любили Холодну, називали її “своєю Вірочкою” і скуповували квитки на всі фільми за участю чарівної героїні любовних історій.
Зрозуміло, Віра Холодна дружила з відомими та впливовими людьми, причому деякі знайомства давали привід для пікантних і скандальних чуток. Кінозірці приписували любовні зв’язки з військовим губернатором Одеси Олексієм Гришиним-Алмазовим, французьким генералом Анрі Фрейденбергом та французьким консулом Емілем Енно.
Ошатна та мертва
Але ні талант, ні слава, ні авторитетні люди не захистили її від підступного ворога – 1919 року Віра захворіла на страшний грип. Цю недугу в народі називали “іспанка”, і вона лютувала в ті роки, не шкодуючи ні простих людей, ні яскравих знаменитостей.
Як розповідав імпресаріо актриси, зимового вечора в Одесі Віра поверталася до готелю “Брістоль” після вистави у театрі на Грецькій вулиці. Дорогою сани перекинулися і дівчина впала в сніг. Невідомо чи сприяв цей прикрий казус розвитку хвороби, але наступного ранку смертельний вірус атакував організм актриси.
А лише через кілька днів, 16 лютого, о пів на восьму вечора, Віра померла. Можливо тому, що в жодного патологоанатома не піднялася рука різати юну красуню, тіло не стали розкривати, а майже відразу після смерті забальзамували. Для цього запросили найкращого в Одесі спеціаліста – професора Михайла Тізенгаузена.
Винесення тіла до кафедрального собору для відспівування відбулося не вдень, як завжди, а вночі. Проте дуже багато городян були присутні на жалобній церемонії. Сестра актриси Софія згадувала, що проводити Віру в останню путь прийшла майже вся Одеса. “Мертву актрису було вбрано в один із найкращих своїх туалетів і ретельно загримовано”, – писав режисер Олександр Ханжонков у своїй книзі “Перші роки російської кінематографії” в 1937 році, коли через десятиліття згадував цю подію. У день смерті Віри у театрах скасували спектаклі.
І як це нерідко буває, раптова смерть знаменитої людини стала причиною різноманітних пліток та домислів. Дехто сумнівався у тому, що актриса померла від грипу. Припускали, що її вбили революціонери через зв’язки з білогвардійцями. Крім того, гадали, що Холодну задушив через ревнощі її коханець, генерал Гришин-Алмазов. Або ж шепотілися про те, що актриса померла, надихаючись ароматом отруєних лілій, які їй нібито надіслав консул Енно. Втім, жодна з цих версій не підтвердилась.
“Ніжність фігурки, очей та рухів”
Попри те, що Віру Холодну любили тисячі шанувальників, критики припускали, що її успіх пояснюється не акторською майстерністю. Але чим? Режисер Іван Перестіані казав, що публіку приваблювала “ніжність фігурки, очей та рухів”. А історик Устюгова переконана, що Віра Холодна уособлювала на екрані “жіночу природу”. Холодна здавалася ідеалом жіночності та краси того часу. Говорили, що актриса набула популярності завдяки “виключно виразній зовнішності та чарівності”.
Сучасник Віри Холодної композитор Леонід Сабанєєв наголошував у своєму нарисі “Клуб Алатр”: “Вона справляла враження гарненької жінки, позбавленої будь-якої артистичності. Втім, для тодішнього “синема” її і не потрібно – зовнішності було достатньо”. А кінознавець Микола Лебедєв, добре відомий у середині ХХ століття, у своїй роботі “Німе кіно: 1918-1934 роки” висловився ще різкіше і характеризував Холодну як “гарну, але маловиразну актрису, виконавицю ролей жінки-ляльки, жінки-іграшки”.
Водночас критики говорили, що Вірі Холодній притаманні якості, які мала тільки вона – і в цьому була перевага перед іншими актрисами. Холодна створювала в німому кінематографі декадентський типаж, який у 1910-х роках прийшов на зміну веселій красуні. “Майже у всіх фільмах, – писала дружина режисера Віра Ханжонкова, в огляді “Зі спогадів про дореволюційне кіно”, що публікувався в мистецтвознавчому збірнику “З історії кіно”, – актриса грала одну і ту ж роль пасивної жінки, що страждає – жертви життєвих пристрастей”.
Але все-таки критики не могли не помічати в молодій актрисі величезний потенціал, який просто не встиг проявитися повною мірою. Адже Віра Холодна знімалася у кіно лише 5 років. Але навіть за такий короткий час змогла стати феноменом у кінематографі. Володимир Гардін, у чиєму фільмі дебютувала Холодна, був переконаний, що вона подолала б усі щаблі артистичної кар’єри. Адже в останніх її кінематографічних роботах, на думку Гардіна, вже відчувається народження потужного і багатогранного таланту.
